[b]Я[/b] тихо встану вранці на зорі,
[b]Т[/b]оркнусь природи думкою своєю,
[b]А[/b] сяйво так нашіптує мені,
[b]К[/b]расиво, обійймаючи душею.
[b]Ч[/b]арує мить, яку чекаєм ми,
[b]Е[/b]легію, збираючи доцільно,
[b]К[/b]раплинки миру, правильні думки
[b]А[/b] згодом, щоб дихнути можна вільно.
[b]Ю[/b]рбою, поглинаючи святе,
[b]Щ[/b]омиті ми вбираємо хвилини,
[b]О[/b]світлення, що зваблює лице,
[b]Б[/b]анально ми оцінюєм години.
[b]В[/b] тенетах смутку скрути цих часів,
[b]С[/b]вітлини перелистуєм, як цінність,
[b]М[/b]анливо у безмежжі кольорів,
[b]І[/b]ронію сприймаємо, як вічність.
[b]Х[/b]аризма вже прокинувшись, як світ,
[b]Н[/b]адією дивує наші очі,
[b]У[/b] нашій вірі сотні-сотні літ
[b]Л[/b]ишає феєрично милі ночі.
[b]А[/b] згодом запанує вічний мир,
[b]С[/b]хиляючись, як ніби неньки руки,
[b]Я[/b] вірю, що привабливий кумир
[b]В[/b]елично заспіває мирні звуки.
[b]Е[/b]легія душевно зазвучить,
[b]С[/b]творивши тільки спокій у природі,
[b]Н[/b]аснага неповторно забринить,
[b]А[/b]спектом, розчинившись в насолоді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=943864
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.04.2022
автор: Наталі Косенко - Пурик