Плакала калина в саду біля хати.
Гіркі сльози лила... плакала навзрид.
Ягідки стоптали, серденько розбили.
Гілочки зламали... соловейко стих.
Плакала калина... не сміли втішати.
Розділяли горе - сльози не вода.
Ягідок рясненьких їй вже не підняти.
Роз'ятрена рана - не чужа біда.
Плакала калина... нижче нахилялась.
квилила пташина, обійма крилом:
- Ой не плач, рідненька, більше ягідочкам
не прийдеться битися із лютим злом.
Бо ти зло здолала... себе не жаліла,
і провини в тому твоєї нема.
Віти поламали, ягідки стоптали...
зло лихе назавжди Ти перемогла.
Ще шуміть, калино, тобі тут, де хати...
і розкішним цвітом веселить садок.
Ягідки рум'яні в ніжнім оксамиті,
чути соловейка будуть голосок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944137
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.04.2022
автор: Надія Башинська