Прощати?

Що  кажеш,  Боже?
Треба  всіх  прощати?

Пробач,  але  не  чую  я  тебе,
бо  в  моїх  вухах  лунає
не  заклик  до  прощення,
а  постріли  і  вибухи,  сирени.
І  плач  наляканих  дітей,
і  шурхіт  крил  тих  янголів,
що  передчасно  у  небо  відлітають.
Гіркі  стогнання  тих,
хто  втратив  рідних,  дім,  надію.
Посмертні  крики  закатованих
за  те,  що  вони  просто  жили  в  Україні.

Твої  напуття  можна  прочитати,
та  у  моїх  очах  всі  літери
складаються  у  слово  лиш  одне.
І  слово  це  не  «Бог».
Не  «милосердя».  Не  «всепрощення».
А  слово  це:  «Війна!»,
страшне,  жахливе  слово.
Страшніше  і  жахливіше  від  нього
лиш  ті  картини,  що  змальовує  війна.

Так  нині  склалося:
не  можу  я  прощати  москалів.
Простила  би  людину,
що  вибачення  щирі  принесла;
простила  би  звіринку,
бо  вона  дика,  хижа  і  не  зна,
що  я  усім  завжди  добра  бажала.
Але  московія  —  суцільне  зло.
І  проти  мене  «брат»  мій  согрішив
не  раз,  не  двічі,  не  70  і  сім,  (1)
а  тисячі  разів!
І  це  я  не  рахую  всі  ті  гріхи,
що  загубились  у  сторіччях.

Тому  я  чесно  визнаю:
попри  усі  твої  повчання
це  зло  простити  
я  ніяк  не  можу.
Та  втім  прощати  їх
не  маю  і  бажання.

Що  кажеш,  Боже?!
Чи  вірно  я  усе  розчула?

Я  можу  не  прощати  тих,
хто  з  наміром  гріха  вчинив,  
хто  визнавати  помилки  не  хоче,
хто  відмовляється  пробачення  просити,  
хто  не  жалкує,  каятись  не  поспіша?
Вони  усі  твоїми  стануть  ворогами,
ти  сам  прощати  їх  не  будеш,
тому  і  покараєш  за  гріхи  їх  також  сам?  (2)

Це  правда?!
Отже,  так  тому  і  бути!

Я  щиро  дякую  тобі,  мій  Боже,
за  мудрість,  чуйність  до  людських  сердець.
За  те,  що  камінь  зняв  з  душі  моєї,
бо  хочу  бути  я  достойною  твого  прощення
та  знаю:  нещирість  ти  побачиш  у  мені,
якщо  скажу,  що  москалів  усіх  прощаю.
Але  прощення  те  було  би  тільки  на  словах.

P.s.
А  що  ж  до  того,  
щоб  відпустить  образу  -  
гірку,  пекучу,
ту,  що  розриває  серце  на  шматки.
Я  відпущу...
Хай  попелом  образа  ця
розвіється  разом  із  москалями,
що  в  дім  припхалися  до  мене,
аби  посіяти  ненависть,  біль  і  смуток.
Я  "без  надії  сподіваюсь",
що  так  воно  і  буде!

31.03.2022  р.
(в  редакції  від  03.04.2022  р.)

______________
(1)  Матфія  18:21-22
(2)  Проповідь  "Що  таке  прощення"  (на  сайті
https://www.jw.org/uk)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944277
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.04.2022
автор: Яніта Владович