І
Який одяг тобі до серця,
Люба моя дівчинонько?
Може, хвої зелень мінлива,
Моря Чорного синь неозора,
Чи жовтява сорочка степу,
Чи зимових Карпат біли́зна?
Ти в будь-яких шатах прекрасна,
Найрідніша моя Вітчизно!
Де у світі знайти таку вроду,
Щоб тобі подібна була?
Більш немає такого народу
І Держави такої нема!
ІІ
Центр Європи у тобі відмічено -
В Закарпатті стоїть обеліск.
Тим пророцтвом Господнім одвічним
До Європи коріннями вріс.
І Європа – розумна жінка,
Відчуває душею своєю:
Україна – її частинка,
І не жити Європі без неї.
Хай сусіди, що збоку, бісяться,
Перекриють нам газ і митниці,
До Європи стежини вже світяться.
Не зворотні, хоча і обітниці.
ІІІ
А небо над тобою синьо-синє.
І зіроньки спілкуються з тобою.
На Сході десь увись піднеслись сміло.
На Заході висять над головою.
Ти коси свої розпустила,
Вишиванки узори – в рядок.
Стрункі ноги в чобітки взула
І танцюєш рідний танок.
А в танці тому – України серце.
Так танцювали з давен-давнини.
Він просто гопаком зоветься,
І ти у ньому – промені весни.
ІV
Розумна, щира, найвродлива жінка …
Чому ти осторонь стоїш?
На косах – скро́мненька хустинка,
В очах сльозинками бриниш.
Синів і доньок породила,
Що в Небі місце зайняли,
Голодомори пережила,
Шляхи і труднощі війни.
Чому так тяжко склалась доля!
Не був такий Господній план.
О дівчинко! Не плач ніколи.
Більш не повернеться обман.
Ти будеш радісно, щасливо
На Зе́млі жити, як в Раю.
Бо всі прийдешні покоління
Тебе любитимуть одну!
V
А твоє слово – соловейка трелі,
Що солодко наспівує в гаї́.
А може, музика весняної капелі,
В ранковому, блакитнім небограї.
І кожний має право розуміти
Та серцем відчувати задум мій:
Не може мова без народу жити,
Бо і народ без мови – неживий.
Шануймо мову – джерело безсмертя,
З Кирилиці й Тараса переповнено води,
Її фонетика, граматика ішли від серця.
Ще й брату старшому допомогли.
VI
Любімо неньку щирим серцем.
Вона одна у нас на всіх.
Її історії славетної
Не можна зупинити біг.
Княгиня Ольга, Роксолана
І Володимир Мономах
Руси – України величність
Піднесли як Держави стяг.
І стяг той дотепер у Небі,
І неньку там усі кохають.
І не одне важке століття
Її із ко́лін піднімають.
Синів і дочок твоїх, ненько.
У Небі важко зрахувати,
Бо біля Господа створили
Величні України раті.
Їх поіменно записали
У «Книгу Вічного Життя»:
І Котляревського Івана,
Петра Могилу, Тараса́
І ще багато прізвищ славних,
Що слід лишили на Землі
І в молитвах небесних, вічних
Державі нашій помогли.
Якщо читати поіменно
Всі прізвища від А до Я,
Тим стягом-кулею відверто
Покриється уся Земля.
VII
А пісня вийшла вже як є.
Нелегко все порозуміти.
Спитає кожний сам себе:
Що для Держави встиг зробити?
Як палко ти її любив,
Чи допоміг із ко́лін встати,
Чи душу свою не згубив,
Життя готов за неї дати?
О браття, розумом і серцем
Віддаймося їй сповна.
Й на тому стягові Небеснім
Напишуть наші імена.
Лютий-березень 2009
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944514
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.04.2022
автор: Ярина Мудра