У моєму дитинстві колись
Відзначали у травні дев’яте.
І стояв у селі обеліск
Та погруддя у бронзі солдата.
Довго плакали в той день жінки,
Поминаючи всіх односельців,
І на кожен надгробок вінки
Покладали зі щемом у серці.
Знала я всі могилки рідні́,
Всіх розстріляних, німцями вбитих…
Щиро вірила я, що війні
Вже ніколи не повторитись!
Хто б сказав тим стражденним жінкам,
Що такого ж кривавого ранку,
Як тоді, в сорокових роках,
Із росії ввійдуть до нас танки.
Не повірив би в бронзі солдат,
Не повірили б душі загиблих,
Що російський брудний окупант
Стане цілому світу огидний!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944627
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2022
автор: Тетяна Мошковська