в розсвітах весни…

у  туман  над  краєм  в  напівтемноту
аж  до  небокраю  стежка  у  саду.
з  відкіля  не  звідки  саме  в  цій  порі
у  полоні  вітер  піснею  зорі.
плинні  хмари  тихі  міражі  між  мрій...  -
на  добро  чи  лихо  в  небесах  надій?...
і  пташині  співи  в  розкоші  цвітінь  -
спогади  наївні,  прихисток  і  тінь.
де  слова  останні  від  чуттєвих  мук
світлого  кохання  у  печаль  розлук.
і  бордові  ріки,  сполохи  життя,
у  руїнах  крики...мелос  небуття.
наче  килимами  з  попелу  трави
вирви  і  розлами,  світлі  острови.
а  в  коштовних  шатах  царствена  весна.
кружанням  у  святі  всміхнена  вона.
весело,  велично  в  безум,  дур  і  глум
до  любові  клична  -  в  противагу  злу.
з  блискавками,  громом,  з  накрами  музик,
дзвонами,  погромом...
там  останній  крик
з  попелу  руїни,  крізь  дими  пожеж  -
в  пісню  солов'їну,  в  обрії  без  меж.
і  за  темним  тином  в  розсвітах  весни  -
погляд  самотинний,
привиди  війни...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944904
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.04.2022
автор: Ем Скитаній