Коли тваринка скаженіє,
то вибору зовсім нема:
бо хоч господар і жаліє,
та все ж її він забива.
Бо сказ — страшна, заразна штука:
скажене вкусить, і сам загинеш в муках.
Отой російський сказ
страшніш ковіду буде:
усі хворіють там як раз,
сказ на росії уже всюди.
Вони ж бо дивляться всі зомбоящик,
зомбує сказ і гірших, і найкращих.
Симптоми тут прості,
нескладно їх виявляти.
Спершу хочуть всіх «спасті»,
по-нашому, «урятувати».
Заходу кричать, аби той швидше здох,
і тоді їх путін буде у всесвіті «і цар, і бог».
«Лікарі» зі всього світу
діагнозу так і не склали.
Це було як у «Буратіно»:
хворий? мертвий? ні, не пізнали!
Тож вирішили з лікуванням трохи почекати,
а на росії хвороба почала прогресувати.
І ось ми дочекалися біди:
до сказу — білая гарячка
(ввижаються усюди вороги),
і «лікарям» самим уже лячно.
Бо пацієнти геть згубили глузд і розум,
а злочини свої маскують ім'ям Божим.
Граючись, беруть усе,
до чого лиш рука дістане.
Та росія кару понесе,
бо злочинів її чимало:
Катують, ґвалтують, руйнують, вбивають…
Ні жалю, ні милосердя солдати не знають.
Як подолати скажене зло,
підказка була на початку.
Саме не зупиниться воно,
у діагнозі написано чітко.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=944975
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.04.2022
автор: Яніта Владович