(Сторінка І)
Я завжди дечого не розуміла,
і це мене обурювало й ображало:
(як? через що? чому?) коли це
ти мені, сусідкою, «за брата» стала?
Сама мене ти прописала у р/союзі,
а ще до того - нахабно полонила,
тепер стовбичиш на моїм порозі
і пропонуєш братерство через силу.
З якого боку я на тебе не погляну:
московія, ерефія, імперія, росія,
ти за іменником лишень «вона».
Така, як бачиш, у науці чудасія.
Якщо сама не знаєш свого роду,
не буду й я копатися у цім болоті.
Що "старша", ти придумала легенду,
Хоча мій дім раніш збудовано на світі.
Так, ти велика, сильна і дебела,
а я мала, та зовсім не молодша.
Як рахувати, зовсім ти забула?
То згадуй, любонько, вже швидше.
П'ятнадцять з хвостиком століть
моєму Києву, величному й святому,
твоя москва і дев'яти ще не стоїть.
Я не брешу, це людям всім відомо!
Ось ще одне питаннячко тобі:
мій Київ для "руських міст за матір".
Я в Києві сиділа - а десь у далині
ти руською почала раптом зватись.
Не мала сил я зупинити свого часу
тебе - загарбницю, злостиву Юду.
Ти дуже до чужого скарбу ласа,
тож прагнеш вкрасти звідусюди.
Історію крадеш, майно, здобутки,
а що не крадеш - то ущент руйнуєш.
Це твоя дяка за усі мої дарунки?
Чи просто від злостивості лютуєш?..
***
(Сторінка ІІ)
Із плином часу стираються кордони,
тож у минуле складно зазирати,
бо зникли імена, згубилися народи...
Онуки ж майбуття бажають знати.
І я минуле у покої хочу полишити,
але нащадків пам’ять хай закарбує:
як вони будуть тобі часто потурати,
ти всі закони Божі поплюндруєш.
Змішавши у єдине історію і вигадку,
страшне собі у голові наворотила.
Тож ти сама у себе відібрала розум,
а потім проти мене ти гріха вчинила.
Після останнього замаху на вбивство
з тобою стали незнайомців ми чужіше,
і ти мені тепер не більше ніж сусідка,
і всі слова твої, повір, мені байдужі.
Ти знищила сама нашу покревність,
її з літописів ти кров’ю позмивала.
Прошу я Бога (молюся йому ревно),
щоб ти мене ніколи більш не "рятувала"!
Та згинь вже! Зникни! Забирайся геть!
Також збери усе, що принесла мені:
розруху й горе, біль, ненависть, смерть;
мені залиш моє: любов, надію, сміх.
Ніщо не допоможе знову зблизиться,
тож не ходи розшукувать чарівну "руту".
Ми паралелі, що ніколи не зустрінуться.
І з цього часу повинна ти мене забути!
Збайдужіла,
Не твоя Україна.
Я розправила свої крила,
Я без тебе - квітуча та вільна!
13.04.2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.04.2022
автор: Яніта Владович