Хто не здався без бою, той знає, як пахне кров.
Хто не вийшов з-під граду, той більше не змінить світ.
Хто вивозив дітей - як герой, що в атаку йшов.
Хто тримався за мову, той вірно читав Заповіт.
Ми прокинулись рано - і час зупинив свій хід.
Відтепер кожен день - лиш наступний, без жодних дат.
Прозріває до вчора незрячий сучасний світ:
Московит - навіть не людина, який він "брат"?
Чуєш вітер, що віє з північних гнилих боліт?
Там живуть людожери без совісті й каяття.
Ти на вражу армаду керуєш стрімкий політ.
Твоя ноша важка, але воля - і є життя!
Наша армія б'є без жалю по ворогах.
Наші матері молять Бога і всіх богів.
Наші діти стають доросліше на очах.
Наші люди несуть останнє з своїх погребів.
Наше серце тепер - єдине на цілий світ:
Кожна смерть - то моя, кожен біль - то є теж мій біль...
Перечитуй, мій брате, Кобзаревий Заповіт -
В ньому вся наша доля і шлях, наші хліб-та-сіль.
Відділи наші зерна від плевел чужих ідей -
І давай вже плекати рідне, бо в нім - життя!
Наші дії - то доля наших живих дітей -
Не програймо ж сьогодні і їхнього майбуття!
17.04.2022 (день 52-й)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945293
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2022
автор: Мантіхора