_UU_UU_//UU_UU_UU_U
_UU_UU_;
[i]Pulvis et umbra sumus.
Hor.[/i]*
Ось зеленіють уже за вікном густовіті дерева,
Танець весни гомонить,
Перші птахи майорять, і на ріках розбитая крига,
Наче у вирій пливе.
Світ оживає в цей час, зацвіте на руїнах зимових
І не згадає ніхто
Скоро про білі сніги, що рослини нові напували,
Гинучи в сонці й землі.
Бачиш, повсюди життя, розігралось воно в повні груди,
Щоби не знати біди,
Аж до наступних лихих, несприятливих днів передзим’я,
Аж до наступних снігів.
Друже, триває життя, переходить у інше незмінно,
Тільки байдужим до нас
Стане воно через час, незабаром і ми посивієм,
Як посивіли діди.
Скільки нам часу дано? – Таємниця розкриється потім,
Зараз ми знаєм одне:
Парки уріжуть нитки, безпросвітна зима неминуча,
Вкриє і нас заметіль.
Танути будемо ми, проростуть навесні нові люди,
Взявши води з наших тіл,
І не згадає ніхто; заспівають птахи, як поснемо,
Наче й не було таких.
Марно тікати кудись – все одно нас роки наздогонять,
Де б не ховалися ми.
Візьмемо чарки до рук – подолаємо смуток сп’янінням,
Що подарує вино.
Поки сайтові поетики змагаються у коломийках про паяльник, я написав ось це. Бло. Я плачу. Мені шкода своїх конкурентів.
*Так-так, читачу, це - Горацій оригіналом, так. Місцеві із запинками ранкову промову Зеленського переказують. Відчуй різницю рівнів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2022
автор: Дефлоратор