Село, угріте сонцем, звеселіло.
Сипнула на осоння дітлашня.
Усяк дітвак собі придумав діло,
яке підсолодить окраєць дня.
Ці двійко хлопців б'ються на лозинах,
мов лицарі відважні – на шаблях.
Дівча на купці гравію козирній
дітисьок наверта на вірний шлях.
А цей біжить із криком галасвіта.
А той, мов партизан, крадеться в степ.
Малеча вчить життю мене... радіти.
Дрібні конкістадори... Я ж – ацтек.
Прогрілася земля. Підсохли багна.
В степу набрякли трави молоді.
Сільська дрібнота золота не прагне.
Бо вміє просто жити і радіть.
Її ніхто не вчив, як треба вміти.
Тож їй іще відкриті всі світи!
У квітня на плечі пресвітлі діти
смакують мить: в ній кожен з них – святий.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945320
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2022
автор: Олександр Обрій