Від подій
в Україні,
від брехні
московитів
хочеться -
або мовчати,
або кричати.
Відчуття, ніби
серце твоє -
гармата,
що ось-ось
здетонує...
Я - як похилена
туя,
що тримається
за життя...
Хоч не боязно
впасти,
бо сили
піднятись
знайдуться.
Боязно -
втратити
в собі щось
дитинне,
наївне,
довірливе...
Бо вже й так
щось із серця
вирване,
випалене...
Ця весна
нелегкою
випала,
розділивши
життя
на "до" і
"після".
І звучить
в мені
злива - пісня,
де нервова
напруга
зашкалює...
Але знаю
впевнено:
дай мені
тонну калію -
витравлю,
випалю,
знищу
московське іго
і в могилу
буду плювати,
як кожна
жінка,
сестра
чи мати,
в якої
так само
серце
вчорашнє
добре
сьогодні -
гармата,
яка ось-ось
вибухне.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945358
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.04.2022
автор: Елена Марс