Чи п’є туман росу, чи землю поїть?
Світанок не відкриє таїни.
Коли ще ходять біля хати сни
і сили набираються левкої
й ростуть в батьків не для війни сини…
Та гряне громовиця рукотворна
побивши «градом» землю і дітей,
життя людей зібравши, мов трофей –
іде війна юродива потвора
та жах її довічний корифей.
І сіють смерть, бо іншого не вміють.
Які страшні сьогодні врожаї.
Мовчать після артобстрілів гаї.
Та поки в серці жевріє надія,
що пісню заспівають солов’ї.
Й орда відступить в мочарі гнітючі.
Вставай, мій брате, ти не вмер, ти спиш,
давай навпіл ділитимемо книш…
Час вибілить у небі чорні тучі,
але ядучою зробилась тиш.
23.04.22р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2022
автор: Микола Соболь