На світі безліч мов існує,
Та рідною є лиш одна,
Що змалечку тебе формує,
Довкола повсякчас луна;
Ота, якою говорили
Далекі ще діди твої,
Які з майстерністю творили
Тоді підвалини її;
Та мова, з кóтрою ходили
Хоробрі козаки у бій,
Аби запанувати сили
Не дали мові ввік чужій;
Та мова, кóтра веселково
Дзвінкою піснею бринить
Із уст народу, і казково
Журливе серце веселить.
Її почувши, чи ж можливо
Бодай на мить її забуть?
Її пізнавши, наче диво,
Чи ж можна в ній не потонуть?
Вона ‒ мов поле те просторе,
В якому зерна ‒ то слова,
Неначе безбережне море,
Бездонна, сильна, вікова.
Вона дає нам виражати
Думки й найтонші почуття,
Допомагає пізнавати
Цей світ, всі сторони життя.
У ній усе сплелось чудово:
Удача й горе, втіха й жаль.
Її ж спроможне диво-слово
Втілити кожную деталь.
Адже із безлічі всієї
Десятків тисяч інших мов
Не знайдеться повік тієї,
Від кóтрої кипіла б кров.
Милішої нема на світі
Тієї мови, аніж та,
Від кóтрої у буйноцвіті
Душа буяє золота,
Душа буяє та сміється
Під серця стоголосий спів,
Що тихо в грудях дзвінко б’ється
В ритмічний такт перлинок-слів;
Тих слів, що здавна володіють
Безмежною могуттю чар,
Що всюди добрі справи сіють,
Щоб не було повіки чвар,
Як нерідко виникають
З дрібниць усяких між людьми,
Що іноді й самі не знають,
Чого їм треба. От уми!
Та рідна мова помагає
В солодкий час і ‒ гіркоти,
Хто володіє нею, знає,
Примир’я, згоди досягти.
Тож завжди ви її вивчайте,
Частіш дивіться у словник,
Творіть, невпинно розвивайте,
Немов старанний трудівник.
Завжди цінуйте рідну мову,
Її ніколи не чорніть,
Мов власну душу, знову й знову
Викохуйте та бережіть!
Євген Ковальчук, 18. 10. 2017
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945807
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.04.2022
автор: Євген Ковальчук