Краткая история снега,
пересказанная очевидцами,
перепетая хором,
собранным из прохожих –
расскажи мне хронологию снегопада,
пусть в руке я сожму ту нить, что выводит
на границы зимы,
на синие околицы вьюги.
Краткий пересказ того, чем наполнялось
пространство между дюнами на востоке
и западными низинами,
краткая остановка в долгом походе зимы.
Выйдут на стены все,
кто защищал этот город,
скажут вслед ненастью,
упавшему на плечи отпетых:
иди первым, снег, иди,
только ты ступишь шаг, мы пойдём за тобой,
только ты выйдешь в поле,
двинется вслед за тобой наше пение.
Ведь это мы поём тихой ночью,
пока затихает центр города,
мы кладём зёрна вздохов
в чернозёмы дыхания.
Падай, снег, на детство наше –
приют звучания и верности,
здесь уживались мы
с тёмной стороной языка,
с затемнением нежности,
здесь учились мы соединять голоса,
как пожитки,
иди первым, снег, иди первым,
наполни лёгочную печаль источника,
что открылся тебе,
как метафора.
Мимо пара детских дыханий за привокзальной стеной,
ученического рисунка воскресной церкви,
мимо домов на горе – в них прорезаются
стебли мальчишечьих ломких голосов, –
иди первым, снег, отмечай наше присутствие
в книге возвращений и прОводов,
в ночном реестре любви,
иди первым, не бойся сбиться с пути,
ведь известно – нельзя выйти за границы звучания,
за границы наших имён,
мир – как словарь, сохраняет свою глубину,
делится ей с учителями, с учащимися
общеобразовательных школ.
Твоя ночь – как тюремный хлеб, что прячут в кармане,
скошенный силуэт походки, воск, из которого лепят луну,
твой путь – воспроизведённая хроника городов,
склон, выводящий на площадь,
глубокие следы охотников,
соединяющие страх и храбрость.
(Перевод с украинского)
----------------------------
+ + +
Коротка історія снігу,
переказана очевидцями,
переспівана хором,
зібраним із перехожих –
перекажи мені хронологію снігопаду,
хай затисну в руці нитку, що виводить
на кордони зими,
на сині околиці віхоли.
Короткий переказ того, чим виповнювався
простір поміж східними дюнами
й низинами на заході,
коротка зупинка в довгій виправі зими.
Вийдуть на стіни всі,
хто боронив це місто,
скажуть услід негоді,
що впала на плечі відспіваних:
іди першим, снігу, іди,
щойно ти ступиш крок, ми підемо за тобою,
щойно ти вийдеш у поле,
як рушить услід за тобою наш спів.
Адже це ми співаємо тихої ночі,
доки мовчить середмістя,
ми кладемо зерна зітхання
в чорноземи дихання.
Пади, снігу, на наше дитинство –
прихисток вірності і звучання,
тут ми уживалися
з темною стороною мови,
з затемненням ніжності,
тут ми вчилися складати разом голоси,
ніби статки,
іди першим, снігу, іди першим,
наповни собою легеневу печаль джерела,
що відкрилось тобі,
як метафора.
Повз віддих дитинства за привокзальним муром
і школярське креслення недільної церкви,
повз доми на горі, в яких прорізаються
стебла хлопчачих ламких голосів,
іди першим, снігу, означуй нашу присутність
у книзі повернень і проводів,
у нічному реєстрі любові,
іди першим, не бійся збитися в полі,
нам бо відомо – не можна вийти за межі звучання,
за межі наших імен,
світ – мов словник, зберігає свою глибину,
ділиться нею з учнями та вчителями
загальноосвітніх шкіл.
Ніч твоя – наче в’язничний хліб, який ховають в кишені,
навскісний силует ходи, віск, із якого виліплюють місяць,
шлях твій – відтворена хроніка міст,
схил, що виводить на площу,
глибокі сліди мисливців,
що поєднують страх і хоробрість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945818
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 23.04.2022
автор: Станислав Бельский