Себе питаю по-раз-раз «чому?»
Щоб не знесло, зажатим в діжці кришку,
Від часу час розширюють тюрму,
За грабування платять солдат лишком.
В цілому, сердобольний цей народ
Зігріє, нагодує. Співчуває
Як в’язнеш в гріх. Коли ж досяг висот,
У смерть заб’є, зібравшись в бридку зграю.
Насправді, їх не здавсь менталітет,
Робота є своя, в своїй господі.
Тут на «чому?» збудовано сюжет.
Бо нас чубти в них в споконвічній моді.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945849
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2022
автор: Пісаренчиха