Стоїть гора, а під горою - чорний дим,
Запахло мертвечиною у нашім лісі,
І ти танцюєш свого танця на горі
На душах упокоєних одвічно.
Цинічно споглядаю я на це
І все здається вже занадто крихким.
Ні, це все блюзнірство, це бласфемія усе,
Так не повинно бути в цьому світі.
Німі діти ллють криваві сльози з очей змертвілих,
Прикинишся убитим, всеодно знайдуть твоє змертвіле тіло.
Убивці всього живого на землі
Насититись не можуть крові.
Їм все замало - випорошуй тіло,
Їх не беруть людські прокльони,
За ними вежа - влада нескінченої пітьми,
За нами - херувимів незлічених сонми!
Позасинали мої донечки понад дорогою
Й сплять у своїй дрімоті.
Виглядаю тебе синку з віків вічних.
Неквапливі діти деруть, зривають
Останню сорочку з моєї дитини;
Україна - моя наречена,
Немає тепер тебе де подіти.
Відчуваю, лихе коїться, чуже насувається
Й перевертнями душу крає.
Що ж вони наробили, ці стерво, недолюдки?
Поглумилися над тобою, над Святою Любов’ю
Й полишили вмирати саму при дорозі...
Мою багатостраждальну Україну.
Полишаю тебе, щоб знов повернутись
І не впізнати краси твоєї!
2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945855
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2022
автор: Олекса Доброгорський