Відстань - почуттів найгірший ворог.
Від міста до міста кривава дорога.
І буде в очах лиш турбота і морок,
Допоки лечу я до твого порога.
Впаду, поб‘ю пальці й коліна в пориві.
Чоло розіб‘ю у тебе на ґанку.
І сльози поллються, пекучі й щасливі,
Бо це лише сон, і в нас час лиш до ранку.
Тому поспішай: поцілуй, обійми,
Скажи, що ніколи такої не бачив.
Мій сум хоч на хвилю з собою візьми.
Я втратила силу і волю козачу.
Ганьба мені грішній, що в цюю годину,
Лиху і незнану моїми дідами,
Я мала нахабство кохати людину
І щастя своє маскувати сльозами.
В душі моїй вереск, а губи німіють.
Я маю сказати, та вже прокидаюсь.
Іще сотні слів твою душу зігріють.
Чи вірю? Чи знаю?… Хоча б сподіваюсь.
І все, що не сказано, піде на цитати.
І все, що не зроблено, ми встигнем зробити.
А поки є сенс лиш боротись і спати,
І по телефону весь день говорити.
13.03.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945877
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2022
автор: Катруся Т.