Штиль уночі на морі.
В розпалі приплив, ось місяць вийшов
на протоку; – на березі французькім промінь
Блиснув і згас – стоять англійські скелі,
Величні і тьмяні, плюскочеться спокійне море.
Йди до вікна, нічне повітря свіже!
Дивуючись, до смуги довгої прибою,
Де місячна доріжка біжить на берег з моря,
Дослухайся! Ти чуєш шурхітливий рокіт,
Це гальку згрібають хвилі й знов жбурляють,
Накочуючись на високий берег,
Згрібають і жбурляють, і знов згрібають,
В тремтінні завмираючого ритму, лунають
Пісні одвічної печалі.
Софокл давним-давно
Їх слухав на Егейськім морі, в його уяві
Поставали неясні припливи і відпливи
Людського горя;
Ми у цих звуках пісню розпізнали
Принесену здаля в північне море.
Море Довіри
Було колись таким же повним, береги земні
Каймою осяйною обіймали хвилі.
Та зараз чується мені
Його сумний, далекий рокіт зникає,
Затихає, мов віяння
Нічного вітру, який зустрінув урвища сумні
І вкриті галькою пустинні береги.
Дозволь, кохання, нам на самоті
Лишатись щирими! у світі, що здававсь
Нам світом мрій, народженим для нас
Таким яскравим, гарним і новим,
Не звідані кохання, радість чи світлінь,
Чи мир, чи вірність, чи рятунок в болю;
Ми тут немов на пасмурному полі;
Битви і втечі сплутали сліди німі,
Де орди варварів зіткнулися в пітьмі.
[1867]
[b]Matthew Arnold "Dover Beach"[/b]
The sea is calm to-night.
The tide is full, the moon lies fair
Upon the straits; - on the French coast the light
Gleams and is gone; the cliffs of England stand,
Glimmering and vast, out in the tranquil bay.
Come to the window, sweet is the night air!
Only, from the long line of spray
Where the sea meets the moon-blanch'd land,
Listen! you hear the grating roar
Of pebbles which the waves draw back, and fling,
At their return, up the high strand,
Begin, and cease, and then again begin,
With tremulous cadence slow, and bring
The eternal note of sadness in.
Sophocles long ago
Heard it on the Aegean, and it brought
Into his mind the turbid ebb and flow
Of human misery; we
Find also in the sound a thought,
Hearing it by this distant northern sea.
The Sea of Faith
Was once, too, at the full, and round earth's shore
Lay like the folds of a bright girdle furl'd.
But now I only hear
Its melancholy, long, withdrawing roar,
Retreating, to the breath
Of the night-wind, down the vast edges drear
And naked shingles of the world.
Ah, love, let us be true
To one another! for the world, which seems
To lie before us like a land of dreams,
So various, so beautiful, so new,
Hath really neither joy, nor love, nor light,
Nor certitude, nor peace, nor help for pain;
And we are here as on a darkling plain
Swept with confused alarms of struggle and flight,
Where ignorant armies clash by night.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=945881
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.04.2022
автор: Зоя Бідило