Ой, летіли гуси і лелеки
В Україну здалеку-здалека.
Ой, ви думи, тяжкі мої думи!
Чом тривожно на душі і сумно?
Бо летять не гуси, не лелеки
І від того сумно і тривожно,
Із країв чужих близьких й далеких,
Із країв лихих, людей безбожних.
Там вони ті зграї випасають,
Начиняють вогняним залізом
І коли ті зграї визрівають,
Зброєю здаються супергрізною.
Ой, летять не гуси, не лелеки
Із-за моря, здалеку-здалека.
А летять до нас залізні зграї
І летять вони до мого краю.
Ой, почуло серце небезпеку, -
То не гуси прокричали в небі,
То сирени навкруги завили ,
Бо летить до нас якась халепа.
Не в лелек такі залізні крила.,
Вогняна страшна на крилах сила.
Не в гусей такі смертельні дзьоби,
А у дзьобах тих безмежна злоба.
Ой, не гуси, не лелеки знову
Не зерна, не хліба, - хочуть крові .
Та мисливці вже напоготові,
Кожен своє діло добре знає,
Як стріляє, то уже влучає.
Добре в ділі знаються мисливці,
Бережуть свій край вони від зграї,
Стережуть всіх разом й по одинці.
Ой, летіли гуси і лелеки
В Україну здалеку-здалека.
І коли вони до нас прилинуть,
Всі ворожі зграї зразу згинуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946049
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2022
автор: Рунельо Вахейко