Таксидермія нашого часу — шкурки новин на відлиті форми
думок — синє зміниш на чорне,
і на полях закривавиться золото.
Скролиш стрічку, а там збито, спалено, сколото,
стоптано і розтерзано.
І у грудях зимно і мерзло —
не сховатися, не зігрітися.
Боже, боже, куди нам дітися?
(бери термос — в підвалі холодно).
(бери зброю — на фронті гаряче).
І вогнем, і мечем,
і голодом —
не боятися і не гаятись.
І не каятись —
на краю чи за краєм.
А втім знаєш:
не жди Бога — він вмер в Одесі
учора — «Христос воскресе!» —
кривава меса — «Воістину».
Хтось в рюкзаку несе дім — два альбоми і сіру кішку.
Дім пагінням росте з грудей — корениться в розбиту доріжку,
рветься з хрускотом зламаних ребер — щоразу агонія:
де ми, звідки, куди і хто ми є?
Хто ми є?
Хто ми?
Із цієї зими,
із димів і полум'я,
євшана́ми і полуднем
створені, зморені, зранені,
чорні вікна сліпими ранами,
чорне небо сліпими кулями-зорепадами,
дощами і градами
нам на голови
падає-падає-падає
білим сонцем фугасу.
_______________________________
[i]Не певна на рахунок пунктуації, та най вже буде.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946054
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.04.2022
автор: Marika