Бурхливим цвітом вибухнув насилу
спізнілий квітень. Довго воскресав...
Німим протестом, докором насиллю
з усід усюд ударила краса!
З усіх кутків! І суне просто в очі.
Загарбникам у дула зазира.
Мов кожному у душу влізти хоче:
чи жевріє в пітьмі хоч грам добра?
Біліють-сліплять вишня й абрикоса
і темінь обеззброюють всякчас.
На бронь ворожих танків зирить скоса
фатально білосніжна алича.
Міцним, солодким запахом тюльпани
п'янять-паралізують рештки зла.
Магнолії магнітять окупантів,
беруть в полон. От-от настане злам.
До квітів долучились коноплянки
і співом підкріпили їхній тил.
Загарбники збентежено заклякли,
мов морок – від сліпучості світил.
А там защебетали горихвістки,
озвались горобці й зеленяки,
на крилах несучи важливу звістку:
"Ці землі не звоюються ніким". –
Їх Бог оберігає з праправіку,
босоніж мчить щоранку по росі,
залюблений в цю землю, кожну квітку
плекаючи в гармонії й красі.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946224
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.04.2022
автор: Олександр Обрій