Дивлюсь, як мій Чернігів ожива:
Світліють вулиці, обличчя і дзвіниці…
Й душа моя вихлюпує слова:
«Спасибі Богу!» Сонце гра в зіницях.
«Добридень!» – радо зустрічним кажу,
І посмішки ловлю від перехожих.
Зима давно закинула кожух.
Весна ж тепло дарує й ласку Божу.
Газони в зелен-руту одяглись,
Поміж травою – крокусів голівки,
Мов парасоль, блакитна неба вись…
Така краса – найкращі людям ліки.
Здається, оновилася душа,
І кров скоріше циркулює в жилах,
Та люди тепер зовсім не спішать –
То пережите слід свій залишило.
15.04.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946330
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2022
автор: Ганна Верес