Ще за́родком знавши своє непозбувне Я
Ти прямуєш, вдихаючи атоми, поміж Усе
Я лице твоє знаю, колись відав тво́є ім’я́
Загубив… Але ж ти мене досі невпинно несеш
Ти крокуєш по тінях і злу, наче так і годиться
Ти вдивляєшся в очі, бажаючи бачити даль
Збайдужіють гострі каміння, бо лапи тигриці
Гостроту їх утішать, бо мандри гамують печаль
Ти ідеш крізь тумани, крізь сни, крізь усе невідоме
Не тому що ти зваблена ціллю, просто є так
Я довірюсь тобі, нездоланна, укотре й вчерго́ве
Ця присвята -- одна із мільйонів таких же присвят
́
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946331
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.04.2022
автор: Аскет