***
Пустельне місто, та проте
довершеним здається простір.
І ллється світло з високості,
де Бог невидимий іде.
А поруч ті, кого нема.
Кого нема і вже не буде.
То тіні їхні звідусюди?..
Чи хмар протяжна пелена?
І озиваєшся до них,
та зрадницьки мій голос гине…
Нічийний кіт, прогнувши спину,
на сонці влігся і притих.
Фото авторське.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946639
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.05.2022
автор: Надія Позняк