Ви кинули мені в обличчя
Важкі, образливі слова:
"Нацистка - ти". І тихий відчай
Враз охопив мене. Ов-ва!
Що я ганебного вчинила?
Чим викликала вашу лють?
Ограбила когось чи вбила,
Чи катувала мирний люд?
Удерлась до чужої Хати
І безлад всюди навела?
А хто пручався, то з Гармати
Спалила Хату їм дотла?
Дітей чужих я гвалтувала
І їхніх матерів? Еге ж?
Тортури ці зафільмувала
Щоб хизуватися без меж?
Е, ні, не ці жахливі речі
Вас розлютили. Ні, не це.
Ви зрозуміли, що нарешті
Залишилось пусте Сильце.
У ньому я була одвічно.
Вбивали ви моїх дітей
І твердили мені цинічно,
Що вільна я поміж людей.
Тепер, коли я незалежна
Між інших націй на Землі,
свою Хатину я безмежно
Люблю. І мову. Москалі
Взялись мене ганьбити разом,
(А ви, до речі, теж москаль)
Що я - нацистка, це - зараза,
У мене схиблена мораль.
Нас майже сім мільярдів нині,
Таких "нацистів", на Землі,
На нашій спільній Батьківщині.
Нацисти справжні - у кремлі.
Кати, убивці, людожери.
Не шкода їм своїх людей.
Мов пітекантропи з печери,
Фанати мавпячих ідей.
То ж не ганьбіться ви словами,
Бо правди в них - ані на гріш.
Зруйнуйте всі кремлівські брами
І кодло, щоб не стало гірш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946793
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.05.2022
автор: Leskiv