Ви пробачте, якщо мовчу,
Що вам коментарі не пишу:
Отже, мовити я не в змозі,
Навіть смайлика чи емо'дзі.
Бо мені далі треба йти,
Я у пошуках… ні, не краси,
А того, що зцілить душу.
Віднайти собі ліки мушу.
Пам'ятайте, не поета вина,
Що не стали його слова,
Що не стали його думки
Камертоном чиєїсь душі.
А у серці моєму розлад,
А в душі — розпач і безлад.
Як привести усе до ла'ду?
Як усунути «чуттєву» ваду?
Аби світ — в кольорах веселки,
Як все бачила завжди змалку.
Аби музика — сімома нотами,
А не тільки одними тривогами.
Щоб смаків було не злічити,
А не болем одним гірчити.
Щоб п’янили мене аромати,
А не дим один лиш вдихати.
Аби знов було як раніше.
Як раніше… і навіть, більше!
Сподіваюсь, той день настане,
І загояться «чуттєві» рани.
Знову стане світ мені милим,
І для радощів знайду я сили.
Я любитиму колишні рими,
Бо поверну чуття невловимі.
Але поки цього не сталося,
То читатиму, як читалося,
І брестиму мовчазною далі
Шляхом смутку, туги й печалі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2022
автор: Яніта Владович