Коли це все скінчиться я не знаю,
А знає тільки Бог мабуть один,
Та вірити й надіятись я маю,
На те, що захистить нас Божий Син.
Страждаєм, але видно ще замало,
Вбивають нас і знищують щодня,
Молімося, щоб все скоріш минало,
Додому повернулась щоб рідня.
І хочеться так, впасти на коліна,
Як цар Давид, схилитись перед Тим,
Віддав на смерть Хто праведного Сина,
Для того, щоб спасенні були Ним.
Війна триває, ворог силу має,
Садизм, жорстокість, ось що чинить він,
Нас Божий Син в руках Своїх тримає,
Не зруйнувати міста віри стін.
Ми далі йдемо все, до перемоги,
І в Господа для всього є свій час,
Обридли нам повітряні тривоги,
Сирени не лякають зовсім нас.
Палають знов наші міста та села,
Бомблять заводи і будинки вщент,
Для нас ця новина є невесела,
Та віра наша, наче той цемент.
Ми вірим непорушно, твердо Боже,
Не панувати довго цьому злу,
Твоя правиця в битві переможе,
І буде спокій місту і селу.
Немає таким прощення під небом,
Грабіжникам і вбивцям Божий Суд,
За те що просувались нашим степом,
І лили на Державу нашу бруд.
Нема прощення, за діток могили,
За кров невинно вбитих молодят,
Дай Господи, ми просимо нам сили,
І душі прийми наших янголят.
Як боляче, це все нажаль реальність,
Не віриться, та так воно і є,
Россії це злочинна є діяльність,
Отримає в свій час вона своє.
4.05.22.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.05.2022
автор: Tit