І
Бо не маю надії вернутися знову (2)
Бо не маю надії
Бо не маю надії вернутись
Спонуканий цього чоловіка талантом і того чоловіка здобутком
Більше я не бажаю бажати подібних речей
(Бо навіщо старому орлові розпростувать крила?)
Чому мушу жаліти
Звичайної влади утрачену силу?
Бо не маю надії пізнати
Хиткість слави у добру годину
Бо я не припускаю
Бо я знаю що я осягнути не здатен
Цю єдину минущу існуючу волю
Бо напитися знову не зможу
Де дерева цвітуть, де потоки пливуть,
Бо ніщо не повториться знову
Бо я знаю, що час завжди час
І що місце завжди й тільки місце
Що важливе завжди є важливим лиш раз
І лише для єдиного місця
Я зрікаюсь блаженного цього обличчя
Відмовляюсь від голосу цього
Бо не маю надії вернутися знову
І тому я радію, що дещо зробив
Щоб радіти від цього
І щоб Бога молити помилувать нас
І молити щоб я міг забути
Ці питання в яких сам собі я надмірно перечив
Надмірно тлумачив
Бо я не сподіваюсь вернутися знову
Хай розказує мова
Те що було і що ще раз не буде
Хай же кара не стане занадто тяжкою для нас
Бо ці крила не здатні летіти на крилах
Але тільки лиш здатні збивати повітря
Це повітря, що зараз доволі нікчемне й сухе
Незначніше й сухіше від цього бажання
Нас навчи хвилюватись і не хвилюватись. Навчи тихо сидіти.
Молися за нас грішних зараз і в час нашої смерті (3)
Молися за нас зараз і в час нашої смерті.
II
Леді, три білі леопарди сиділи під ялівцем (4)
У прохолоді дня наївшись досхочу
Моїх ніг, мого серця, моєї печінки і ще того,
Що є у порожнині мого черепа(5). І Господь сказав
Чи воскреснуть ці кістки?(6) чи воскреснуть ці
Кістки? І те, що було сховане
В моїх кістках (які вже висохли) запискотіло:
Тому що шляхетність Леді
І тому що її врода і тому що
Вона шанує Мадонну в тихій молитві,
Ми випромінюємо сяйво. І я хто тут укритий
Прошу забути мої діяння і мою любов
До спадкоємців пустелі і плоду гарбуза.
Саме це оживляє судини моїх очей і непоживні рештки
Якими знехтували леопарди. Леді в білих шатах
Забралася пішла роздумуючи в білих шатах
Хай білизна кісток розплатиться за забуття.
Тут в них життя немає. Як я забутим був
Й забутим буду, бо я б зумів забути
Цю зосереджену на цілі вірність. І Бог промовив
Пророцтво вітру тільки для вітру тільки
Почуте вітром буде. І кості заспівали пискляво
Підслухане в рефрені цвіркуна. Говорячи
Леді безмовна
Спокійна і сумна
Обшарпана і найсвятіша
Троянда пам'яті
Троянда забуття
Знесилена і життєдайна
Схвильована й спокійна
Самотності Троянда
Зараз в Саду
Де всій любові кінець
Завершені страждання
Невзаємної любові
Великі страждання
Взаємної любові
Кінець безмежній
Дорозі без кінця
Підсумком всьому
Є незбагненне
Мова без слова і
Слово без мови
Благовоління Матері
Для Саду
Де всій любові кінець.
Під ялівцем співали кості, розкидані і сяючі
Ми раді бути розкиданими, в нас мало доброго один для одного,
Під деревом у прохолоді дня, з піску благовоління,
Забуті собою і один одним, з'єдналися
В тихій пустелі. Це земля яку ви
Будете ділити за жеребом. І жоден поділ жодна
Думка не має значення. Це земля. В нас є наш спадок.
III
На першім повороті другого маршу сходів
Я озирнувся і побачив унизу
Такий же силует зігнувшись на перила
Під випарами у смердючому повітрі
Бореться з духом сходів у якого
Облудливе обличчя надії й відчаю.
На другім повороті другого маршу сходів
Я їх залишив вигинатися, вертаючись униз;
Тут більше не було облич і сходи були темні,
Волога, невиправні зазубрини, як рот слинявого дідка,
Або зазубрини в горлянці дряхлої акули.
На першім повороті третього маршу сходів
Було прорізане вікно пузате як плід смоковниці
І вдалині цвітіння глоду і пасовище
Широкоплеча постать убрана в блакитне і зелене
Зачарувала співом древньої флейти.
Пишне волосся гарне, над губою пишний вус каштановий,
Бузок й каштанове волосся;
Сум'яття, пісня флейти, душі зупинки й кроки
На третім марші сходів,
Затухання, затухання; зусилля безнадійне й відчайдушне
Долає сходів третій марш.
Господи, недостойний я
Господи, недостойний я
та промов тільки слово.(7)
IV
Хто йшов поміж ліловим і ліловим (8)
Хто йшов поміж
Різновидами відтінків зеленого (9)
Йшов у білому й блакитному, у кольорах Марії,
Говорячи про найпростіші речі
В невіданні й прозрінні вічного страждання
Хто йшов посеред інших як йшли вони,
Хто їм створив стрімкі потоки й створив джерела чисті
Створив сухі холодні скелі й створив щільний пісок
В блакитнім живокості, блакитнім кольорі Марії,
Sovegna vos (10)
Тут літа які між тим минають, несуть
Геть скрипки й флейти, повертають
Єдину, яка йде крізь час між снами і пробудженням, убрана
Обвита сяйвом світла, обвита покровом навкруг неї
Ідуть нові часи, відроджуючи
Крізь пресвітлі хмари сліз роки, відроджуючи
У новому вірші древню риму. Спокутує
Цей час. Спокутує
Ті нерозгадані видіння горніх снів
Коли єдиноріг (11) дорогоцінний прибув у позолоченій труні.
Сестра безмовна вбрана в біле і блакитне
Посеред тисів(12), поза божим садом,
Чия завмерла флейта, схилила голову і знак дала, але не мовила ні слова
Але побігли ручаї і проспівала тихо птиця (13)
Спокутує цей час, спокутує цей сон
Знак слова непочутого немовленого
Допоки вітер струсить з тиса тисячу шепотінь
І після цього вигнання нам (14)
V
Якщо втрачене слово втрачено, якщо витрачене слово витрачено
Якщо непочуте, несказане
Слово непочуто, несказано;
Це Слово за межею слова, це Слово в серцевині
Цього світу й для цього світу;
І світло у пітьмі сіяє і
Попри Слово цей невтишимий світ кружляє тихо
Навколо центру мовчазного Світу.
О мій народе, що зробив я тобі.(15)
Де буде віднайдене слово, де буде на слово
Відгук? Не тут, тут замало мовчання
Ні на морі ні на островах, ні
На материку, в пустелі чи дощовому краю,
Для тих, хто заблукав в пітьмі
Як вдень так і вночі
Потрібний час й потрібне місце не тут
Не місце благодаті тим хто відвертав обличчя
Не час радіти тим, хто йде посеред галасу і голосу зрікається
Чи буде сестра в покрові молитись за
Тих, хто блукає в пітьмі, хто прийняв тебе і опирається тобі,
Тих хто розриває зв'язок між порами року, часом і часом, між
Годиною і годиною, словом і словом, владою і владою, тих хто чекає
В пітьмі? Чи буде сестра в покрові молитися
За дітей біля воріт
Хто не пішов геть і не вміє молитися:
Молитися за тих хто приймає й противиться
О мій народе, що зробив я тобі.
Чи буде сестра в покрові серед струнких
Тисів молитись за тих, хто зневажає її
І наводить жах і не може змиритися
І визнає перед світом і зрікається серед скель
І в останній пустелі перед останніми синіми скелями
Пустелі в саду саду в пустелі
Засушливій, виплюне з рота сухе яблучне зерня
О мій народе.
VI
Хоча я не надіюсь вернутися знову
Хоча я не надіюсь
Хоча я не надіюсь вернутись
Вагаюся між здобутком і втратою
У цьому короткому переході де сходяться сни
Цім перехресті снів непевних поміж приходом і відходом
(Помилуй мене отче) хоча я не бажаю бажати цих речей
Від великого вікна на гранітний берег
Тихо летять до моря білі вітрила летять до моря
Нескорені крила
І серце втрачене міцніє і радіє
У втраченім бузку і в мові втраченого моря
Й душа слабка для бунту оживає
Щоб запах втраченого моря І золота пригнута гілка(16)
Знов повернули до життя
Кружляння чибіса і крики перепілки
Й перед незрячими очима творять
Обманні форми у воротах зі слонових бивнів (17)
Й відновлюють солоний присмак піщаної землі.
Це час напруженості між приходом і відходом
Місце самотності де перетнулися три сни
Серед блакитних скель
Але як стихнуть струшені із тиса шепотіння
Хай інший тис здригнеться й відгукнеться.
Блаженна сестро, пресвятая мати, душа потоку, душа саду,
Нам не дозволь себе лукаво осміяти
Навчи нас хвилюватись і не хвилюватись. Навчи сидіти тихо.
Навчи нас залишатися спокійними
Навіть посеред скель
Наш спокій в Його волі
І навіть серед скель
Сестро, мати,
Душа ріки і душа моря,
Дозволь мені не бути відлученим
І дозволь моєму крику долинути до Тебе
[i](1) Попільна середа - перший день великого посту у католиків, який починається за 46 днів до Пасхи. Назва цього дня походить від обряду нанесення священнослужителем великим пальцем на чола вірян хреста попелом від спалених минулорічних хрестів з пальмового (вербового) гілля з Вербної неділі зі словами: " У поті свойого лиця ти їстимеш хліб, аж поки не вернешся в землю, бо з неї ти взятий. Бо ти порох, і до пороху вернешся." (Книга Буття, ІІІ, 19, переклад Івана Огієнка).
Написано після обряду конфірмації - Еліот свідомо обрав католицьке віросповідання.
(2) Бо не маю надії вернутися знову - рядок з "Маленької балади" (XXXV) друга Данте Аліг'єрі, Гвідо Кавальканті", Perch’i’ no spero di tornar giammai" ("Бо я не надіюся коли-небудь повернутися"). В релігійному контексті, очевидно, мова йде про вигнання з Раю.
(3) Молися за нас , грішних - останні слова католицької молитви "Аве, Марія"
(4) Кущ ялівцю - біблійний образ моління про смерть і воскресіння. „ А сам (пророк Ілля) пішов пустинею, дорогою одного дня, і сів під одним ялівцем, і зажадав собі смерти, і сказав: Досить тепер, Господи! Візьми душу мою, бо я не ліпший від батьків своїх!... І поклався він, і заснув під одним ялівцем.” (Перша Книга Царів 19:4-5, Переклад Івана Огієнка)
(5) печінка серце і мозок є носіями пристрасті, думки і сили волі
(6) І Господь сказав Чи воскреснуть ці кістки? - з видіння пророка Ієзекііля про воскресіння "сухих кісток" в долині Іоасафата (Ієз. 37, 3 і далі)
(7) Господи, недостойний я, та промов тільки слово - з молитви, яка грунтується на євангельському епізоді з сотником: "А сотник Йому відповів: Недостойний я, Господи, щоб зайшов Ти під стріху мою... Та промов тільки слово, і видужає мій слуга!" (Мф. 8,8, переклад Івана Огієнка)
(8) між ліловим і ліловим - у церковній символіці колір покаяння і заступництва згори.
(9) синьо-зелені кольори - кольори віри і надії
(10) Sovegna vos - пом'яніть (прованс.). Слова поета Арнаута Даніеля в "Чистилищі" Данте.
Ara vos prec, per aquella valor
que vos guida al som de l’escalina,
sovenha vos a temps de ma dolor! –
"Нині молю вас тією силою, яка веде вас на вершину сходів, в належний час пом'яніть мої страждання".
Арнаут Даніель (1180 - 1200) був трубадуром у ХІІ столітті. Його Данте назвав найкращим ковалем (miglior fabbro) і великим майстром кохання (gran maestro d'amore) і помістив у Сьоме коло до любострасних і содомітів. Говорить провансальською мовою, переданою в оригіналі її діалектом.
(11) Єдиноріг - незвичайне лісове створіння, символ чистоти і благодаті, яке кориться тільки Діві. Його ріг міг зцілювати хвороби і отруєну воду робити питною. В релігійній літературі є символом Христа, а його смерть трактують як розп'яття Христа.
(12) Дерево тиса - у Середньовіччя поетичний символ смерті
(13) Джерела і птахи - образ Земного Раю у Данте
(14) І після цього вигнання нам - завершення католицької молитви «Salve Regina» (Радуйся, Царице): "І Христа благословенного, плод чрева твого, після цього вигнання нам покажи"
(15) О мій народе, що зробив я тобі - з богослужіння Страсної П'ятниці: звернення Господа до свого народу
(16) золота пригнута гілка - по ній смертні можуть спуститися в загробний світ (Вергілій, "Енеїда", кн.6)
(17) Ворота зі слонових бивнів - вислів походить з грецької мови, в якій слово "ріг" схоже на слово "виконати", а "слонові бивні" схожі на слово "обман". На основі цієї гри слів кажуть про віщі сни як про такі, що проходять крізь ворота з рогу, а обманні сни проходять крізь ворота зі слонових бивнів.
[/i][youtube]https://www.youtube.com/watch?v=oqlRa0IXhjc[/youtube]
Stabat mater dolorosa Стояла мати скорботна
iuxta Crucem lacrimosa, Біля Хреста оплакуваного,
dum pendebat Filius. Коли розпинали Сина
[b]Thomas Stearns Eliot Ash Wednesday[/b]
I
Because I do not hope to turn again
Because I do not hope
Because I do not hope to turn
Desiring this man's gift and that man's scope
I no longer strive to strive towards such things
(Why should the agèd eagle stretch its wings?)
Why should I mourn
The vanished power of the usual reign?
Because I do not hope to know
The infirm glory of the positive hour
Because I do not think
Because I know I shall not know
The one veritable transitory power
Because I cannot drink
There, where trees flower, and springs flow, for there is nothing again
Because I know that time is always time
And place is always and only place
And what is actual is actual only for one time
And only for one place
I rejoice that things are as they are and
I renounce the blessèd face
And renounce the voice
Because I cannot hope to turn again
Consequently I rejoice, having to construct something
Upon which to rejoice
And pray to God to have mercy upon us
And pray that I may forget
These matters that with myself I too much discuss
Too much explain
Because I do not hope to turn again
Let these words answer
For what is done, not to be done again
May the judgement not be too heavy upon us
Because these wings are no longer wings to fly
But merely vans to beat the air
The air which is now thoroughly small and dry
Smaller and dryer than the will
Teach us to care and not to care Teach us to sit still.
Pray for us sinners now and at the hour of our death
Pray for us now and at the hour of our death.
II
Lady, three white leopards sat under a juniper-tree
In the cool of the day, having fed to sateity
On my legs my heart my liver and that which had been contained
In the hollow round of my skull. And God said
Shall these bones live? shall these
Bones live? And that which had been contained
In the bones (which were already dry) said chirping:
Because of the goodness of this Lady
And because of her loveliness, and because
She honours the Virgin in meditation,
We shine with brightness. And I who am here dissembled
Proffer my deeds to oblivion, and my love
To the posterity of the desert and the fruit of the gourd.
It is this which recovers
My guts the strings of my eyes and the indigestible portions
Which the leopards reject. The Lady is withdrawn
In a white gown, to contemplation, in a white gown.
Let the whiteness of bones atone to forgetfulness.
There is no life in them. As I am forgotten
And would be forgotten, so I would forget
Thus devoted, concentrated in purpose. And God said
Prophesy to the wind, to the wind only for only
The wind will listen. And the bones sang chirping
With the burden of the grasshopper, saying
Lady of silences
Calm and distressed
Torn and most whole
Rose of memory
Rose of forgetfulness
Exhausted and life-giving
Worried reposeful
The single Rose
Is now the Garden
Where all loves end
Terminate torment
Of love unsatisfied
The greater torment
Of love satisfied
End of the endless
Journey to no end
Conclusion of all that
Is inconclusible
Speech without word and
Word of no speech
Grace to the Mother
For the Garden
Where all love ends.
Under a juniper-tree the bones sang, scattered and shining
We are glad to be scattered, we did little good to each other,
Under a tree in the cool of day, with the blessing of sand,
Forgetting themselves and each other, united
In the quiet of the desert. This is the land which ye
Shall divide by lot. And neither division nor unity
Matters. This is the land. We have our inheritance.
III
At the first turning of the second stair
I turned and saw below
The same shape twisted on the banister
Under the vapour in the fetid air
Struggling with the devil of the stairs who wears
The deceitul face of hope and of despair.
At the second turning of the second stair
I left them twisting, turning below;
There were no more faces and the stair was dark,
Damp, jaggèd, like an old man's mouth drivelling, beyond repair,
Or the toothed gullet of an agèd shark.
At the first turning of the third stair
Was a slotted window bellied like the figs's fruit
And beyond the hawthorn blossom and a pasture scene
The broadbacked figure drest in blue and green
Enchanted the maytime with an antique flute.
Blown hair is sweet, brown hair over the mouth blown,
Lilac and brown hair;
Distraction, music of the flute, stops and steps of the mind
over the third stair,
Fading, fading; strength beyond hope and despair
Climbing the third stair.
Lord, I am not worthy
Lord, I am not worthy
but speak the word only.
IV
Who walked between the violet and the violet
Whe walked between
The various ranks of varied green
Going in white and blue, in Mary's colour,
Talking of trivial things
In ignorance and knowledge of eternal dolour
Who moved among the others as they walked,
Who then made strong the fountains and made fresh the springs
Made cool the dry rock and made firm the sand
In blue of larkspur, blue of Mary's colour,
Sovegna vos
Here are the years that walk between, bearing
Away the fiddles and the flutes, restoring
One who moves in the time between sleep and waking, wearing
White light folded, sheathing about her, folded.
The new years walk, restoring
Through a bright cloud of tears, the years, restoring
With a new verse the ancient rhyme. Redeem
The time. Redeem
The unread vision in the higher dream
While jewelled unicorns draw by the gilded hearse.
The silent sister veiled in white and blue
Between the yews, behind the garden god,
Whose flute is breathless, bent her head and signed but spoke no word
But the fountain sprang up and the bird sang down
Redeem the time, redeem the dream
The token of the word unheard, unspoken
Till the wind shake a thousand whispers from the yew
And after this our exile
V
If the lost word is lost, if the spent word is spent
If the unheard, unspoken
Word is unspoken, unheard;
Still is the unspoken word, the Word unheard,
The Word without a word, the Word within
The world and for the world;
And the light shone in darkness and
Against the Word the unstilled world still whirled
About the centre of the silent Word.
O my people, what have I done unto thee.
Where shall the word be found, where will the word
Resound? Not here, there is not enough silence
Not on the sea or on the islands, not
On the mainland, in the desert or the rain land,
For those who walk in darkness
Both in the day time and in the night time
The right time and the right place are not here
No place of grace for those who avoid the face
No time to rejoice for those who walk among noise and deny the voice
Will the veiled sister pray for
Those who walk in darkness, who chose thee and oppose thee,
Those who are torn on the horn between season and season, time and time, between
Hour and hour, word and word, power and power, those who wait
In darkness? Will the veiled sister pray
For children at the gate
Who will not go away and cannot pray:
Pray for those who chose and oppose
O my people, what have I done unto thee.
Will the veiled sister between the slender
Yew trees pray for those who offend her
And are terrified and cannot surrender
And affirm before the world and deny between the rocks
In the last desert before the last blue rocks
The desert in the garden the garden in the desert
Of drouth, spitting from the mouth the withered apple-seed.
O my people.
VI
Although I do not hope to turn again
Although I do not hope
Although I do not hope to turn
Wavering between the profit and the loss
In this brief transit where the dreams cross
The dreamcrossed twilight between birth and dying
(Bless me father) though I do not wish to wish these things
From the wide window towards the granite shore
The white sails still fly seaward, seaward flying
Unbroken wings
And the lost heart stiffens and rejoices
In the lost lilac and the lost sea voices
And the weak spirit quickens to rebel
For the bent golden-rod and the lost sea smell
Quickens to recover
The cry of quail and the whirling plover
And the blind eye creates
The empty forms between the ivory gates
And smell renews the salt savour of the sandy earth
This is the time of tension between dying and birth
The place of solitude where three dreams cross
Between blue rocks
But when the voices shaken from the yew-tree drift away
Let the other yew be shaken and reply.
Blessèd sister, holy mother, spirit of the fountain, spirit of the garden,
Suffer us not to mock ourselves with falsehood
Teach us to care and not to care
Teach us to sit still
Even among these rocks,
Our peace in His will
And even among these rocks
Sister, mother
And spirit of the river, spirit of the sea,
Suffer me not to be separated
And let my cry come unto Thee.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=946983
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2022
автор: Зоя Бідило