Буває, вийдеш в травень раннім ранком.
В рожевій ковдрі обрій ще дріма.
Лише самі кульбабки перед ґанком
на тебе позирають крадькома.
Мов діти сонця, мружать жовті очі,
тобі пускають бісики вони.
На жовтих віях, встидливо-дівочих,
з бджолою джмелик стиха гомонить.
Кульбабки надять ніздрі пряним медом.
Запрошують присісти на спориш.
І ти, над ними згорбившись кумедно,
вдихаєш мрії, соколом париш.
Долонею голівки жовті пестиш.
Дитинство в них і весни всі твої.
Усі твої хореї й анапести,
степи, долини, балки та гаї.
Без них душа спроможна лиш кульгати
у сірім царстві ліній та площин.
Все щезне вмить. Залишаться кульбабки,
що в серці не заміниш їх нічим...
© Сашко Обрій.
01.05.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947039
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.05.2022
автор: Олександр Обрій