Десь там за обрієм, над морем,
З’явилась цяточка вгорі..
Ми вдвох із чайкою говорим
У прохолодній цій порі.
Ми розмовляємо про море,
Про тихий вранішній прибій,
Про те, як тихо плачуть зорі
В безмежній далі голубій,
Про те, як місяць заховався
В багряні хмари золоті,
З-за обрію десь промінь взявся
І ріже небо угорі,
Та прокладає тонку стежку,
І стелить сріблом по воді,
А я дивлюсь на цю мережку
І любо так стає мені.
Адже та цятка – сонце красне,
Що тихо сходить на зорі,
Розпустить промені прекрасні
І засміється угорі.
Це так було – тепер не буде:
Стріляють з моря, йде війна,
Все заміновано повсюди..
Коли ж скінчиться ця біда?!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947080
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.05.2022
автор: Ольга Калина