Ніяк не вийде за межі перону мій нічний потяг.
А потяг до тебе ночує без ренти у мене в душі.
Протягом ночі гуляє думками протяг.
На протязі холодно мріям без вітру й дощів.
На лаві підсудних зібралися відчай і сльози.
Як лава з вулкану, пролився засудження клич.
Я їх судила судом за душевні морози,
За серця судоми і вічно безсонну ніч.
Я їх кляла за спаплюжений образ навіки.
І образи свої зберігала повік-віки.
Та на очі уже напирають сонні повіки.
Треба поспати - в небі парять зірки.
Кожної ночі купую квиток в твоє місто.
І кожного разу у вагоні немає місць.
Злий провідник шепоче дурниці без змісту:
«З міста не виїхати - знову зірвали міст».
10.05.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947428
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2022
автор: Катруся Т.