Вільям Карлос Вільямс Падіння

Падіння  манить
                 як  манив  підйом
                                   Спогад  це  вид
завершення
                 спосіб  повторення
                                   навіть
початку,  бо  відкриває  він  нові  місця
                 зайняті  ордами
                                   невтілених  донині
інших  дій  -
                 тому  що  їхній  рух
                                   спрямований  до  нових  цілей
(хоча  колись  вони  були  відкинуті)

Жодна  поразка  не  складена  цілком  з  поразки  -  тому  що
світ  відкриває  в  ній  завжди  можливість  
                 раніше
                                   непередбачену.
Світ  втрачений,
                 світ  несподіваний
                                   манить  новими  шансами
і  білизна  (утрачена)  не  така  біла  як  спогад
                   білизни

На  схилі  літ,  кохання  прокидається
               хоча  його  фантом
                                   який  в  уяві  оживає  
від  блиску  сонця  -
                   спить  зараз  міцно  і  зрікається
                                   бажання

Кохання  без  фантомів  хвилює  зараз
                 почавши  прокидатися
                                   з  приходом
ночі

Падіння
                 складається  із  безнадії
                                   і  без  завершення
отримує  нове  позбавлення  ілюзії:
                                   що  є  зворотнім  боком
безнадії

                 Чому  не  здатні  ми  здійснити  те
 що  не  дозволено  любити
                 що  втрачено  в  передчуванні
                                   грядущого  падіння
невідворотного  і  вічного.


[b]William  Carlos  Williams  The  Descent[/b]
The  descent  beckons
                 as  the  ascent  beckoned
                                   Memory  is  a  kind
of  accomplishment
                                   a  sort  of  renewal
                                                     even
an  initiation,  since  the  spaces  it  opens  are  new  places
                 inhabited  by  hordes
                                   heretofore  unrealized
of  new  kinds—
                 since  their  movements
                                   are  toward  new  objectives
(even  though  formerly  they  were  abandoned)

No  defeat  is  made  up  entirely  of  defeat—since
the  world  it  opens  is  always  a  place
                 formerly
                                   unsuspected.  A
world  lost
                 a  world  unsuspected
                                   beckons  to  new  places
and  no  whiteness  (lost)  is  so  white  as  the  memory
                 of  whiteness

With  evening,  love  wakens
                 though  its  shadows
                                   which  are  alive  by  reason
of  the  sun  shining—
                 grow  sleepy  now  and  drop  away
                                   from  desire

Love  without  shadows  stirs  now
                 beginning  to  awaken
                                   as  night
advances

The  descent
                 made  up  of  despairs
                                   and  without  accomplishment
realizes  a  new  awakening:
                                   which  is  a  reversal
of  despair
                 For  what  we  cannot  accomplish,  what
is  denied  to  love
                 what  we  have  lost  in  the  anticipation—
                                   a  descent  follows
endless  and  indestructible

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947446
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2022
автор: Зоя Бідило