Я йду у дощ…
Там тихе море сліз,
Все, що не вдалось вимовить словами.
В молитвах ранок, вечір, небо, ліс…
Там очі мами світяться зорями.
Думкам вже легше:дихають в синхрон,
Союз з водою – місія пречиста.
Тепер лиш серце взято у полон.
І день, як рік, і світло не на місці.
Давай ще трохи… гаряче у дощ!
І буде сталь у ньому: крап…краплина…
Тримається з останніх… «Азовсталь»,
А дощ не вірить в дні – він зна години.
Проникне в землю, в той підземний світ –
Живильною вологою, сльозами.
До вас дійдуть молитви матерів,
Тримайтесь, рідні, наші душі з вами!
Волаємо до сильних нагорі,
Благаємо ділами й молитвами.
Та поки тиша: дощ - не на порі…
Що ж… грози й злива вже не за горами!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947569
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2022
автор: fialka@