Серце рветься з грудини: пусти! –
Мов судилось за мить розірватись їй.
А довкола самі блокпости,
мов ключі від замків резервації.
Час рахунки сплатити настав.
В поєдинку із власними спрутами
не збагнути: чи села й міста,
чи серця блокпостами обплутані.
Шлях, здавалось, напрочуд простий:
хочеш? – крила розправ і лети собі.
Блокпости, блокпости, блокпости! –
Душу душать закони неписані.
І розписаний ти по ролях.
І платівки, зазубрені змалечку.
І невикачаний переляк.
І... немає чарівної палички...
І немає інакших розрад
як втішатись молитвами й мантрами.
Доки гніву наступний розряд
вкотре зблисне й грудину здійматиме.
І не знаєш, чи вдасться спастись;
чи кувалда, чи рамки розтрощаться.
На сітківці – самі блокпости.
Поруч – совість твоя, ТРОшниця.
© Сашко Обрій.
03.05.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2022
автор: Олександр Обрій