Під вечір птаство збіглося голодне.
Для них мій двір – чіткий дороговказ.
Кмітливі горобці одне за одним
з тарілки цуплять кашу у Бровка.
Злітаються гуртом і поодинці,
вечерю обсідаючи з країв.
Опісля, спивши псової водиці,
знов спурхують – у зграї та рої.
Бровко лиш "глип" та "глип", – очима водить.
Заліг на бік, послабивши ланцюг.
Немов гортає стрічку "Про пригоди
та витівки пернатих волоцюг".
А ті, наївшись, вкрай вже осміліли:
бадьоро шкварять танці перед псом.
Дзьобами смик за вухо: праве, ліве...
Собака ж не збагне: це яв чи сон?
Багряне сонце вщерть налилось кров'ю,
затиснене у обрія в руці.
Багріє двір, недоїдки Бровкові,
Бровко і на паркані горобці...
© Сашко Обрій.
09.05.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947886
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2022
автор: Олександр Обрій