Колись була для неї раєм,
Стара хатинка край села,
Та, жаль, її уже немає,
Сюди дорога все ж вела.
Присіла поряд, заморилась,
Все не моє це, все чуже.
Навколо з жалем роздивилась,
Від болю серце так пече.
Та ні! Дивлюся, є знайоме,
Розцвів бузок посеред трав,
А поряд півники чубачі,
Вітрець повільно колихав.
А он черешня ледь вціліла,
Чого так сталось - не збагне.
Вона одне лиш розуміла,
Що дочекається мене.
Лиш кілька жменьок стиглих вишень,
Для мене, ніби зберегла.
Згадала жінка дні колишні,
Взялась краплинка десть тепла.
А вітер теж чомусь сумує,
Війна спалила йому крильця.
Та він біду цю затамує,
Та не пробачить це злочинцю...
Куди іти, кому потрібна,
До кого зараз прихилюсь?
Вже сироті тепер подібна,
Серед людей десь оселюсь...
Ішла повільно, зупинялась,
Так важко, ноги не несуть.
Не раз, не два все озиралась,
Все, що було, не повернуть...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947920
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2022
автор: Н-А-Д-І-Я