Сьогодні, о п'ятій ранку,
Я зустріла барви світаноку.
Я зустріла їх всіх у тиші,
Зустріла тихо, неначе та миша.
Давно скінчились всі слова,
І та розмова світова.
Не пишуться уже й вірші,
І якось пусто на душі.
Лежу однісінька у тиші.
Листів давно ніхто не пише,
А я їх навіть й не чекаю,
Бо їх читаючи, зникаю.
Я розчиняюся в повітрі,
Неначе фарба на палітрі.
Змінюю колір і втікаю,
Я сенес буття давно шукаю.
Лежу у тиші в самотині,
Дивлюсь на небо синє синє.
Якесь усе не зрозуміле,
Навколо стало темно - сіро.
Зникли кудись всі відчуття:
І сум, і жаль, і каяття.
Їх заховала в собі тиша.
Вона ж - безодня та найглибша.
У ній потоне перший ліпший,
І з кожним днем все більше й більше,
Вона ховає у собі.
У ній стаємо всі німі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=947952
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2022
автор: Ада Кляйн