Здається більш нічого і не треба...
Хоч кожному потрібен свій божок.
А в мене, у травневім теплім небі
розцвів терпкий призахідний бузок.
Коли ж в пітьмі небесний цвіт розтане,
залишаться цвісти між хат і снів
два кущики бузку біля паркану
під соло монотонних цвіркунів.
І так до ранку... Доки знов розквітне
рожева волоть неба, мов з казок.
Білітиме й синітиме у вікна
колись з небес приручений бузок.
Я ж і до цього жив, як інші, якось...
І цих скарбів впритул не помічав.
Хай сіра, – барва мала гарну якість.
Стійкіша, ніж бузку крихка свіча!..
Здається, більш нічого і немає.
Все зникне, що, здавалося б, моє.
Я гілочки бузкові не ламаю,
бо це – їй-богу! – все що в мене є...
© Сашко Обрій.
12.05.22
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948099
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2022
автор: Олександр Обрій