Палає рідна Україна,
горить у полум’ї війни,
а у вогні навали гинуть
найкращі доньки і сини…
Горять у пеклі «Азовсталі»
незламні наші козаки…
Не вистачає п’єдесталу
звитяги лицарям таким.
Ідуть на небо навіть діти,
вже третя сотня соколят…
Весну війни міняє літо,
та все ще крові прагне кат.
Стирає прутень безпощадно
міста і села, все живе.
Стискає Неньку у лещатах
і суне дзеркало криве.
Йому, на жаль, допомагають
і «наші», ниці вороги.
Манкурти ті усе плекають
спокусу мати хліб легкий…
Гартуймо волю, побратими,
єднаймо невимовний гнів,
щоб захистити Україну,
усіх здолавши ворогів!
19.05.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948214
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2022
автор: Олександр Мачула