Тут мимоволі огортає спокій -
В могутній величі дрімає Базилік.
Чи знає він, чому тиран жорстокий
Мій рідний край ракетами пропік?
Чи влада засліпила хтиві очі,
Що наказав вбивати звір дітей?
І чи зупинить світ кривавий злочин?
Питала я у древності про те…
Утома. Біль. Йдуть воїни в безсмертя,
Родини захищаючи свої.
Садок в квіту зіщуливсь, розпростертий –
За кожним метром тінь чиясь стоїть.
Зґвалтована весна садистом лютим,
Склепила очі під рябим хрестом –
Дай відповідь мені: невже це люди?!?
Хто народив їх? Виховав їх хто?
Мандрують із дітьми переселенці,
Хто вибратись з-під обстрілів устиг.
Щоночі страх вповзає в їхнє серце:
«Виття сирени… Стогони… Хрести…»
…Я не стидалась мокрого обличчя,
Вся Україна вмилася слізьми.
І слухав храм слова йому незвичні,
Та розумів, молюся я – за мир…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948297
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2022
автор: Білоозерянська Чайка