Середа, екватор робочого тижня. Вечеря приготовлена, необхідні закупи продуктів на завтра зроблені. На годиннику тільки восьма вечора, а вже так хочеться спати. Твій погляд завмер на екрані телевізора — вечірній випуск новин. Якщо перемикати канали, то всюди зараз або новини, або реклама. Ця коробка давно транслює один негатив.
Зазвичай цієї пори ви воркуєте з коханим про минуле і майбутнє: чому доля не звела вас докупи раніше? Як би склалося ваше життя, якби не спонтанна зустріч на весіллі ваших знайомих? Чи перетнулися б ви за інших обставин, чи то був єдиний ваш шанс?
Твій коханий зараз у відрядженні в столиці, а ти рахуєш дні до його повернення. Стверджують, що так буває тільки в букетно-цукерковий період, але за два роки ваші почуття не охолонули, а звички не пропали. І сьогодні, як і позаторік, ти ведеш довге й безкінечне листування з ним у месенджері з тієї самої хвилини, як він вийшов у понеділок вранці за поріг вашої квартири. У цьому листуванні немає «привіт» і немає «прощавай», є тільки розмова-розповідь двох закоханих про буденні справи у хвилини розлуки.
«Завтра обов’язково потрібно буде зайти до того магазину, що на Салтівці, і нарешті купити ту скатертину, яка нам приглянулася минулого разу», — пишеш ти. «А я знайшов тут вазочку, точно таку, як була у твоєї бабусі, — отримуєш у відповідь, і фото наздогін. — Можна замовити доставку в Харків».
І так цілий день: про сніданок, обідній перекус, планування вечері, смакування кави у тій новій кав’ярні, запис до перукаря, дивакувату нову колегу. Ти відкриваєш електронний щоденник на своєму телефоні й обираєш завтрашню дату — 24 лютого 2022 року. До запланованих справ і списку продуктів додаєш «Купити скатертину».
Далеко за північ на енному повідомленні від нього ти просто засинаєш, прискорюючи прихід завтрашнього дня.
Ти прокидаєшся від галасу сусідів. Та за хвилину, коли рештки сну повністю розчиняються в ранковій темряві, ти розумієш, що розбудили тебе не сусіди. Не тільки сусіди. За вікном свист і глухий далекий гуркіт, за стіною гамір стає сильнішим, а на стелі багровіє вузька доріжка, яка спадає на вікно. Скочивши на ноги, ти хутко роздираєш ту доріжку між віконними фіранками, і у твоє життя вривається звір-людожер.
Без зайвих роздумів ти береш телефон і набираєш його номер. «Як ти?» — чуєш після другого гудка. «Все ж таки почалося. Нас обстрілюють. У нас війна»
Ти перебігаєш до вікна, яке виходить на іншу сторону будинку — там тихо, спокійно, як у твоєму «вчора». У вікно твоєї кімнати вривається гуркіт «сьогодення», із загравою на горизонті та вибухами. Твоє «завтра» відкладається, як і «завтра» всіх, хто живе з Україною в серці. Відтерміновується, але не скасовується. Завтра.
Твоє завтра.
Наше завтра.
© Сергій Мозговий, 2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948403
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2022
автор: Мозговий