Колись-то був зимовий день,
Але весну чекали люди,
Вона лунала звідусюди.
Такий-то був лютневий день.
Та світ став схожий на мішень.
А потім - ранок. І дзвінок.
- Ви ще спите? Війна в країні!
- Та це дурня! Що, правда?.. Нині?..
О п'ятій ранку був дзвінок,
Неначе зведений гачок.
...
Я ще стояла та дивилась
На діточок, що спали в ліжках,
На стіл, вікно, дитячу книжку.
Стояла та не ворушилась.
Усе в кімнаті зупинилось.
...
А потім раптом у вікно
Гул літаків з-під хмар прорвався,
Від стін цей гуркіт відізвався
І знову полетів в вікно.
Усе неначе у кіно.
Що далі? - Сльози, розпач, біль,
І гнів, і лють, і жага помсти
За це страшенне віроломство,
За сльози, розпач, страх та біль,
Що було чутно звідусіль.
Та віра в світло і людей,
Нам обіцяла перемогу,
Ще Божу ласку й допомогу,
Що виривалися з грудей,
До всіх відчинених дверей.
Щоб пролунав крізь пекло рев
Наш український переможний,
З благословенням справжнім божим,
Поміж верхівок всіх дерев,
Усіх поселень та джерел.
Ми - українці! В нас свята,
Багата, щедра, благодатна
Земля, що встать крізь попіл здатна!
Непереможная земля -
Любові, миру та добра!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2022
автор: Jinger