Кр. Марло. Два уривки з першої частини трагедії Тамерлан Великий. Переклади

Переклала  два  невеликі  фрагменти  з  першої  частини  трагедії  Крістофера  Марло  "Тамерлан  Великий".  Далі  -  невеликий  попередній  коментар,  тексти  оригіналів  і  мої  переклади.

(Я  знаю  точно,  як,  можливо,  й  ви,  що  існують  українські  переклади  "Трагічної  історії  доктора  Фауста/Фавста"  Марло,  але  не  знаю  про  існування  перекладів  його  "Тамерлана".  Переклади  двох  уривків,  що  наводяться  нижче,  робилися  без  порівняння  ані  з  тими,  що  точно  існують,  російськими  перекладами  цієї  трагедії,  ані  з  її  українськими  перекладами).

Трагедія  великого  англійського  поета  і  драматурга  Крістофера  Марло  (1564  -  1593)  "Тамерлан  Великий"  ("Tamburlaine  the  Great",  у  двох  частинах,  вперше  надрукована  у  1590  р.)  -  один  з  найбільш  важливих  літературних  творів  Європейського  Відродження.  Це  твір  приголомшливий:  досконалий  за  формою,  але  досить  страшний  за  змістом  -  або  який  може  справляти  таке  враження.  Зустріч  з  "Тамерланом"  може  бути  водночас  захопливою  і  жахливою.  Для  англійського  театру  кінця  XVI  ст.  Марло  змальовує  життя  і  постать  одного  з  найбільших  володарів  і  полководців  в  історії.  Улюбленець  зірок  Тамерлан,  крокуючи  шляхом  своєї  долі,  зі  скіфського  пастуха  перетворюється  на  великого  завойовника.  Ніхто  з  земних  царів  нездатний  протистояти  йому;  переможний  шлях  Тамерлана  зупиняє  тільки  смерть.
Мабуть  що  для  переважної  більшості  сучасних  нам  глядачів  і  читачів  Тамерлан  Марло  постає  передусім  як  втілення  безупинного  і  безкарного  наступу,  образ  жорстокого  і  впевненого  в  своїй  силі  загарбника.  В  ньому  бачили  також  один  з  перших  літературних  образів  надлюдини  чи  представника  епохи  Ренесансу.  Тамерлан  страшний,  але  і  блискучий.  Можливо,  він  стає  ще  страшніший  від  того,  що  автор  ним  захоплюється.  Так  чи  інакше,  автор  прагне  наділити  його  ірраціональною  привабливістю,  робить  його  фігурою,  яка  не  має  собі  суперників  за  значущістю  у  п'єсі,  і  тому  Тамерлан  загрожує  подавити  глядачів  так  само,  як  він  перемагає  своїх  сценічних  супротивників  -  як  велет.  Втім,  вже  від  читача  чи  глядача  залежить,  як  визначити  своє  ставлення  до  постаті  Тамерлана,  і  чи  вдасться  чинити  власний  опір  його  наступові.  Тамерлан  Марло,  ймовірно,  задуманий  як  автопортрет  драматурга;  можливо,  тому  Шекспір  у  п'єсі  "Як  вам  це  до  вподоби"  (близько  1601  р.)  згадує  Марло  як  "мертвого  пастуха".
У  Тамерлана  є  кохана,  царівна  Зінократа.  Він  взяв  її  в  полон,  і  зумів  викликати  в  неї  кохання  так  само  пристрасне,  як  і  те,  яке  вона  збудила  в  нього.  Тамерлан  насправді  кохає  Зінократу,  і  вона  насправді  кохає  його  -  цьому  не  може  завадити  навіть  жорстокість  Тамерлана,  яка  врешті  викликає  відразу  у  Зінократи.  Іноді,  коли  вона  намагається  висловлювати  жалість,  Зінократа  утворює  контраст  до  Тамерлана,  проте  вона  все  одно  залишається  під  владою  свого  тяжіння  до  нього.  Згодом  Зінократа  стає  дружиною  Тамерлана,  народжує  йому  синів,  і  у  другій  частині  п'єси  Тамерлан  у  скорботі  оплакує  її  смерть.
Надалі  наводяться  один  з  монологів  Тамерлана  і  невелика  сцена  за  участю  Зінократи  з  першої  частини  трагедії.

Оригінал:

Tamburlaine's  Speech  ("Tamburlaine  the  Great",  part  1,  act  IV,  scene  2)

Now  clear  the  triple  region  of  the  air,
And  let  the  Majesty  of  Heaven  behold
Their  scourge  and  terror  tread  on  emperors.
Smile,  stars  that  reign'd  at  my  nativity,
And  dim  the  brightness  of  your  neighbour  lamps,
Disdain  to  borrow  light  of  Cynthia!
For  I,  the  chiefest  lamp  of  all  the  earth,
First  rising  in  the  east  with  mild  aspect,
But  fixed  now  in  the  meridian  line,
Will  send  up  fire  to  your  turning  spheres,
And  cause  the  sun  to  borrow  light  of  you.
My  sword  struck  fire  from  his  coat  of  steel,
Even  in  Bithynia,  when  I  took  this  Turk;
As  when  a  fiery  exhaltation,
Wrapt  in  the  bowels  of  a  freezing  cloud,
Fighting  for  passage,  makes  the  welkin  crack,
And  casts  a  flash  of  lightning  to  the  earth:
But,  ere  I  march  to  wealthy  Persia,
Or  leave  Damascus  and  th'Egyptian  fields,
As  was  the  fame  of  Clymene's  brain-sick  son
That  almost  brent  the  axle-tree  of  heaven,
So  shall  our  swords,  our  lances,  and  our  shot
Fill  all  the  air  with  fiery  meteors;
Then,  when  the  sky  shall  wax  as  red  as  blood,
It  shall  be  said  I  made  it  red  myself,
To  make  me  think  of  naught  but  blood  and  war.

Мій  переклад:

Крістофер  Марло.

Монолог  Тамерлана  (частина  1,  акт  IV,  сцена  2)

Розтань,  повітряний  потрійний  шаре:
Нехай  з  небес  боги  великі  бачать,
Як  я,  їх  бич,  земних  царів  караю.
Засмійтеся,  ви,  зорі,  що  сіяли,
Коли  родився  я,  затьмарте  решту;
Ганьба  -  брать  світло  в  місячної  діви!
Бо  я  -  землі  світильник  головний:
На  Сході  я  зійшов  ще  несміливо,
Але  тепер  зеніту  досягнув  я,
І  вам  пошлю  з  землі  такий  вогонь,
Що  Сонце  буде  змушене  вам  заздрить!
Мій  меч  вогонь  із  піхов  з  криці  висік
Уже  в  Віфінії,  де  взяв  я  Турка,  -
Так  само  вогняна  вчиняє  пара,
Заточена  у  надрах  хмар  холодних,
Коли  за  вихід  б'ється:  зломить  небо
І  спалах  блискавки  на  землю  зронить.
Та  перш,  ніж  в  Персію  я  попрямую,
Дамаск  залишу  і  поля  Єгипту,
Зроблю,  як  божевільний  син  Клімени,
Що  вісь  небесну  ледве  не  спалив.
Нехай  мечів,  списів  удари  наших
Заповнять  небо,  як  вогненні  зорі!
Коли  воно,  мов  кров,  почервоніє,
Хай  скажуть  -  Тамерлан  наклав  цю  фарбу,
Щоб  думати  про  кров  лиш  і  про  смерть.

Переклад  11.10.2014

Турок  -  цар  Баязид,  якого  полонив  Тамерлан.

Син  Клімени  -  Фаетон.

Оригінал:

Zenocrate's  Scene  ("Tamburlaine  the  Great",  part  1,  act  V,  scene  1)

Enter  Zenocrate  and  Anippe

Zenocrate

Wretched  Zenocrate!  That  liv'st  to  see
Damascus'  walls  dy'd  with  Egyptians'  blood,
Thy  father's  subjects  and  thy  contrymen;
The  streets  strow'd  with  dissever'd  joints  of  men,
And  wounded  bodies  gasping  yet  for  life;
But  most  accurs'd,  to  see  the  sun-bright  troop
Of  heavenly  virgins  and  unspotted  maids
(Whose  looks  might  make  the  angry  god  of  arms
To  break  his  sword  and  mildly  treat  of  love)
On  horsemen's  lances  to  be  hoisted  up,
And  guiltlessly  endure  a  cruel  death;
For  every  fell  and  stout  Tartarian  steed,
That  stamp'd  on  others  with  their  thundering  hoofs,
When  all  their  riders  charg'd  their  quivering  spears,
Began  to  check  the  ground  and  rein  themselves,
Gazing  upon  the  beauty  of  their  looks.
Ah,  Tamburlaine,  wert  thou  the  cause  of  this,
That  term'st  Zenocrate  thy  dearest  love?
Whose  lives  were  dearer  to  Zenocrate
Than  her  own  life,  or  aught  save  thine  own  love.
But  see,  another  bloody  spectacle!
Ah,  wretched  eyes,  the  enemies  of  my  heart,
How  are  ye  glutted  with  these  grievous  objects,
And  tell  my  soul  more  tales  of  bleeding  ruth!
See,  see,  Anippe,  if  they  breathe  or  no.

Anippe

No  breath,  nor  sense,  nor    motion.  in  them  both:
Ah,  madam,  this  their  slavery  hath  enforc'd,
And  ruthless  cruelty  of  Tamburlaine!

Zenocrate

Earth,  cast  up  fountains  from  thy  entrails,
And  wet  thy  cheeks  for  their  untimely  deaths;
Shake  with  their  weight  in  sign  of  fear  and  grief!
Blush,  heaven,  that  gave  them  honour  at  their  birth,
And  let  them  die  a  death  so  barbarous!
Those  that  are  proud  of  fickle  empery
And  place  their  chiefest  good  in  earthly  pomp,
Behold  the  Turk  and  his  great  empress!
Ah,  Tamburlaine  my  love,  sweet  Tamburlaine,
That  fight's  for  sceptres  and  for  slippery  crowns,
Behold  the  Turk  and  his  great  emperess!
Thou  that,  in  conduct  of  thy  happy  stars,
Sleep'st  every  night  with  conquest  on  thy  brows,
And  yet  wouldst  shun  the  wavering  turns  of  war,
In  fear  and  feeling  of  the  like  distress,
Behold  the  Turk  and  his  great  emperess!
Ah,  mighty  Jove  and  holy  Mahomet,
pardon  my  love!  O,  pardon  his  contempt
Of  earthly  fortune  and  respect  of  pity;
And  let  not  conquest,  ruthlessly  pursu'd,
Be  equally  against  his  life  insens'd
In  this  great  Turk  and  hapless  emperess!
And  pardon  me  that  was  not  mov'd  with  ruth
To  see  them  live  so  long  in  misery!
Ah,  what  may  chance  to  thee,  Zenocrate?

Anippe

Madam,  content  yourself,  and  be  resolv'd,
Your  love  hath  Fortune  so  at  his  command,
That  she  shall  stay,  and  turn  her  wheel  no  more,
As  long  as  life  maintains  his  mighty  arm
That  fights  for  honour  to  adorn  your  head.

Мій  переклад:

Сцена  і  плач  Зінократи  (частина  1,  акт  V,  сцена  1)

(Турецький  цар  Баязид  і  його  дружина  Забіна,  які  були  в  полоні  у  Тамерлана  і  зазнавали  численних  брутальних  принижень,  покінчили  самогубством.  Тільки-но  це  сталося,  входять  Зінократа,  наречена  Тамерлана,  й  Аніппа,  її  служниця.  У  цей  час  Тамерлан  воює  з  Дамаском,  який  визнає  владу  батька  Зінократи,  єгипетського  султана).

Зінократа

Царівно  бідолашна!  Що  ти  бачиш  -
Дамаска  стіни  кров  пофарбувала
Твоїх  краян  та  батькових  підданців;
Всі  вулиці  вкривають  рештки  людські
Й  поранені,  що  до  життя  волають;
А  найстрашніше  -  це  тіла  дівчат
Незайманих,  цнотливих,  безневинних...
Якби  побачив  їх  сам  бог  війни  -
Зламав  би  меч,  любов  би  проповідав.
Та  вершники  їх  взяли  на  списи
І  смерть  лиху  їм  завдали  безкарно,
Хоч  навіть  коні  у  татарськім  війську  -
Безжальні,  звиклі  по  тілах  ступати,  -
Як  ті  списи  в  повітрі  затремтіли,
Геть  відсахнулись,  здиблюватись  стали,
Зворушені  тих  мучениць  красою.
О,  Тамерлане,  чи  не  ти  це  чиниш  -
Той,  хто  назвав  мене  своїм  коханням?
А  жертв  твоїх  життя  мені  дорожчі,
За  все  -  окрім  лише  твого  кохання.
Та  що  це?  Ще  видовище  криваве!
Нещасні  очі,  серця  вороги,
Наситили  вас  явища  потворні,
Та  горе  знов  показуєте  серцю!
Ще,  може,  дихають?  Поглянь,  Аніппо!

Аніппа

Не  дихають,  не  чують,  непорушні.
О,  пані,  смерть  здалася  їм  гарніша
За  рабство  та  жорстокість  Тамерлана!

Зінократа

О,  Земле,  надішли  з  глибин  потоки,
Оплакуй  смерть  невчасну  та  жорстоку,
Тремти,  як  бачиш  горе  ти  жахливе!
Ганьба,  о  небо  -  з  честю  їх  створило,
Щоб  так  безчесно  смерть    взяла    їх  грізна!
Дивись,  хто  пестує  могуть  мінливу,
Шанує  над  усе  пишноту  світу,  -
Ось  цар  турецький  і  цариця  пишна!
Дивись,  о,  мій  коханий  Тамерлане,
Ти,  той,  хто  за  вінці  минущі  б'ється,  -
Ось  цар  турецький  і  цариця  пишна!
До  тебе  вже  такі  прихильні  зорі,
Що  сниш  завоюваннями  новими,
Та  й  ти  би  оминав  непевне  щастя
Війни,  якби  лякало  зло  подібне,  -
Ось  цар  турецький  і  цариця  пишна!
Пророче  і  Юпітере  всевладний,
Моїй  любові  вибачте  зневагу
До  долі  людської  і  милосердя!
Нехай  невпинні  ці  завоювання
Не  вразять  в  бік  зворотній,  не  помстяться
Ці  цар  турецький  і  цариця  бідна!
І  вибачте  мені  жалю  нестаток,
Бо  довго  їх  страждання  споглядала!
Яку  зустрінеш  долю,  Зінократо?

Аніппа

Вдоволені  й  міцніші  будьте,  пані:
Коханий  ваш  -  такий  господар  Долі,
Що  їй  звелить  він  колесо  спинити,
Аж  доки  є  життя  в  руці  могутній:
Честь,  що  він  виборе,  вас  увінчає.

Переклад  12.10.2014

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948476
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.05.2022
автор: Валентина Ржевская