– Ой, чого ти, мамо, посивіла рано?
– Бо на серці маю незагойну рану.
Рана та глибока, болить ще й кровиться.
Загубився спокій, я ж тепер вдовиця.
– Хто не йде, не їде, мене обминає,
Навалились біди, сили покидають.
В того діти, внуки звеселяють хату,
А я лиш на муки й горенько багата.
Той живе у парі, як у Божім раї,
Я в сльозі купаюсь, котра серце крає,
Тому й посивіла коса моя рано –
Долі буревії душу мою ранять.
13.05.2022.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948561
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2022
автор: Ганна Верес