Іду по росяній траві,
Безмежний степ вбирають очі.
І знову враження нові,
Чому це серце так стукоче?
Вже сон із степу десь тікає,
Порушив тишу, що дріма.
Проміння сонце простягає,
І степ помалу ожива.
Злетить пташина десь з гнізда,
Щоб привітати новий ранок.
Туман повагом опада,
Поволі зник легкий серпанок.
Земля, напившись досхочу,
Спросоння піднімає вії.
І їй не треба вже дощу,
Хоч мовчки все ж про нього мріє.
А сонце котиться все швидше,
Спахнули хмари від вогню.
А вітер вже чомусь частіше,
Тікає в схованку свою...
Так народився новий день,
Краса засліплює ця очі.
А у думках одне лишень:
Приємний ранок після ночі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948612
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2022
автор: Н-А-Д-І-Я