Старенька планета радіє обнові,
Верти́ться, мов юнка, на пальцях осі.
До личка притулює краплі перлові
Й дивується власній немерклій красі.
Геть щезли подушкою приспані зморшки,
Пропав назавжди за минулістю щем
Й крижини в озерцях змінили волошки…
А що ж так людей тягне знов до печер?
Сидроми проявлень того магнетизму
В злостивім оскалі первісних істот,
В мерзенній брехні та підлоті рашизму
Й «За мир виступаєш? Ти не патріот!»
Пусті їм прогреси й останні айфони –
Тож ненадивується ера нова:
Бравада та чванство для війн служить фоном.
Очолив печерних створінь сатана.
Старенька планета радіє обнові,
Верти́ться, мов юнка, на пальцях осі
І мислить: гармонії, шани й любові
Повинні запрагти створіння усі.
Життя, народившись, – прекрасне, мов квітка,
Зворушливо-ніжне, як в скрипки струна.
Варт людству затямити ясно і чітко:
ВЕСНА ж бо противиться римі ВІЙНА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948655
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2022
автор: Valentyna_S