Здавалося, це було тільки вчора,
Та час біжить, а не повзе як ми.
Хто красень з нас, а хто ота потвора,
Що жити може лише у пітьмі?
Здавалося, ми були такі сильні.
Вогонь палав під проливним дощем,
І краплі вільні так тікли повільно,
Та не відчув твоє сильне плече.
Здавалося, ми ніби малі діти.
Чекаємо лиш дива в цім житті,
І душу щоб любов зуміла гріти,
І щоб перевернулися світи.
Здавалося, ти саме та людина,
З якою і в мороз, і на жару.
У відповідь лиш усмішка єдина:
"Як ти мене тебе я не люблю".
Здавалося, життя жахлива штука;
Болить мені, а ти смієшся знов.
Слова оті - то найстрашніша мука,
Та не кипить ще в серці моїм кров.
Здавалося, ми будемо мовчати.
Слова - вода, та висохли вони.
Залишилося тільки прокричати,
І відшукати нові кораблі.
Здавалося, це було тільки вчора,
А час летить так швидко, без жалю.
Тепер тобі я ці слова повто́рю:
"Як ти мене тебе я не люблю".
26.04.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948725
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2022
автор: Макс Дрозд