Вам, росіянки, не шкода дитини,
Під серцем ношеної сотні довгих днів,
Кровинки власної, улюбленого сина,
Що вам на радість жив, зростав, мужнів?
А, може, діти ваші вам не в радість?
Тоді навіщо плодите ви їх?!
Хто ж вам зігріє неминучу старість?
Хто ж подарує вам внучат малих?
Чи ви не люди й людське вам немиле?
Та навіть звір потомства не лиша:
За рідне сім’я бореться щосили! –
Бо й у тварини в тілі є душа.
А ви? Що ви за плем’я, рід чи раса?
Що ж вам співають у росії там?
Ви здаєте синів своїх на м’ясо.
Хіба ви матері? Зневага вам!
31.03.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948896
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2022
автор: Ірина Васильківська