Роби своє, роби, що тільки можеш.
Не зупиняйся, сумніви відкинь.
Нехай лиш Україна переможе
задля своїх щасливих поколінь.
Мужніємо, дух боротьби зростає,
все зайве відкидає без жалю.
«Калина» й «Стефанія» надихає…
Ти ж, матінко моя, порадь, молю.
Наснись мені, аби змогла забути,
хоча б на мить, без стогону душі:
двадцять четверте, ранок, місяць лютий —
звірячий рик на зірваній межі.
Весна квітує, тягнеться до сонця,
вже вишні наливаються, сливки.
Дотягуються мальви до віконця,
пшеничка намагається рости.
По цій пашниці, по красі — із градів,
Снарядами й ракетами — в людей.
То скільки тої погані і гадів,
садистів, ксенофобів всіх мастей
залізло, окопалося й паскудить,
вбиває наших сонячних дітей?
Є нації — руйнівники і юди,
уся їх суть — червоний мавзолей.
Та нам своє вершить у рідній хаті:
звільнитися від зайд і павуків.
Синів-героїв гідно зустрічати
і відродитися на заздрощі богів.
Таня СВІТЛА
05.2022 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=948942
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2022
автор: Таня Світла